Кароль Василевскі
Про Росію в Польщі, мабуть, уже написано все. На ринку є книги, які розповідають про секрети Владіміра Путіна (Кристіна Курчаб-Редліх, «Вова, Володя, Владімір. Таємниці Росії Путіна»). Є книги, які пояснюють його відчуття своєї місії (Аліція Куранович, «Призначені до величі! Почуття місії у зовнішній політиці. Випадок Росії»). Не бракує також публікацій, які можна розглядати як посібники для розуміння сучасної Росії та її громадян (Якуб Бенедичак, «Відділення хворих на Росію. Історія про росіян часів путінізму»). На цьому тлі надзвичайно важко виділитися й написати щось новаторське. Незважаючи на це, Марцін Луневський, журналіст «Академічного радіо Кампус» і газети Rzeczpospolita, зробив таку спробу у своїй останній книзі «Росія. Від розпаду до фашистської диктатури. Сценарії майбутнього 2026–2036» (Rosja. Od rozpadu do faszystowskiej dyktatury. Scenariusze przyszłości 2026–2036), яку видало популярне останніми роками видавництво Prześwity.
Найбільшою перевагою книги Луневського, безсумнівно, є те, що йому вдалося вийти за межі домінантного в публічному просторі способу пророцтв про майбутнє Росії. Він, дещо спрощуючи, ґрунтується на переконанні, що Російську Федерацію чекає або розпад, або вічна слава. Приклади такого мислення найчастіше можна знайти в популярних соціальних мережах, користувачі яких коливаються між наративами про швидку перемогу Росії в Україні та її неминучу поразку, що в кінцевому підсумку призведе до розпаду держави. Про те, яка з них зараз на піку популярності, вирішують динаміка на фронті та симпатії тих, хто робить прогнози. Хто стежить за Луневським у соціальних мережах, знає, що такий погляд на майбутнє Росії його дратує, про що він, до речі, також зазначив у вступі до своєї публікації. Тому він запропонував інший підхід і представив свої прогнози.
Це безсумнівна ознака того, що Луневський володіє базовими компетенціями, які називаються futures literacy. Цей термін важко перекласти українською мовою, але в загальному сенсі він означає здатність розуміти, з якою метою ми використовуємо уявлення про майбутнє в аналізі, плануванні й ухваленні рішень. Вони зводяться до кількох питань: до неможливості передбачити майбутнє; до того, що воно не визначається гарантовано жодними чинниками (скажімо, ані географією, ані технологією); до того, що, оскільки воно не визначається, варто уважно розглянути його варіанти, щоб потім обміркувати, які з них можуть виявитися для нас вигідними. Докладніше питання аналізу майбутнього я обговорюю в розділі «Чи можна передбачити майбутнє? Стратегічний форсайт на службі міжнародного аналізу», опублікованому в ювілейному томі, виданому з нагоди 35-річчя Центру східних досліджень «Упорядкувати реальність. Аналітичний посібник Центру східних досліджень» (Uporządkować rzeczywistość. Poradnik analityczny Ośrodka Studiów Wschodnich).
Луневський пропонує кілька можливих сценаріїв розвитку ситуації в Росії. Він пише про «великий російський мур», «затягування пасків», «маятник» і «незалежний Татарстан». Усі вони настільки цікаві, що варто ознайомитися з кожним з них осібно і в повному обсязі, тому я не описуватиму їх детально. Кожна із цих візій майбутнього є дуже цікавим оглядом подій і процесів, кумуляція яких може привести до різних варіантів розвитку Росії. Обговорюючи кожен із них, автор дуже добре використовує свої журналістські навички, доповнені експертними знаннями. Він вичерпно описує чинники, які свідчать на користь можливості реалізації того чи іншого сценарію. Найголовніше, що читач не має враження, що ці візії майбутнього й події, які впливають на їхнє формування, зависли в порожнечі. Значна заслуга в цьому належить першому розділу, у якому Луневський представив «характерні риси» сучасної Росії (наприклад, ностальгію за імперією, серйозні проблеми з алкоголем або поширене відчуття безглуздості будь-якого опору).
Хоча цей опис не є новим – про сьогодення східного сусіда вже написано багато – проте особливої уваги заслуговує той факт, що він поданий читачеві в синтетичній, але водночас настільки вичерпній формі, що полегшує розуміння решти змісту книги. Перший розділ є корисним для читача, а автор уникає в ньому спроби чергової в історії польської літератури екзегези російської душі.
Сценарії майбутнього без коливань
Усе це свідчить про те, що Луневський розуміє, у чому полягає професійний аналіз майбутнього. Його не можна проводити без посилання на вже наявні в реальності явища, тенденції чи сигнали змін. Останнім терміном позначають найменш структуровані «діти майбутнього», тобто фактори й події, які свідчать про те, що майбутнє певного суб’єкта може відрізнятися від сьогодення. Із цієї нагоди варто також оцінити Луневського за його аналітичні компетенції вищого рівня. Адже роздуми про майбутнє – а особливо планування – найчастіше б’ють по переконанню, що тенденції, які ми спостерігаємо зараз, безумовно триватимуть. Автор же, що неодноразово доводить у своїй книзі, усвідомлює нетяглість. Він розуміє, що є чинники, які можуть скасувати окремі сценарії, змусивши Росію повернути в зовсім іншому напрямку. Звідси, мабуть, береться його скромна, але методологічно правильна заява з передмови до книги. Він пише: «Я стверджую, що варто і потрібно задуматися над тим, як можуть скластися її (Росії) долі, які безпосередньо вплинуть на нас і наше оточення».
У цьому полягає головна цінність книги Луневського. Росія є надто важливою для нашого майбутнього, щоб ми могли залишатися без мапи потенційних напрямків, у яких можуть розвиватися її долі. Майбутня траєкторія Російської Федерації матиме на нас занадто великий вплив, щоб ми вперто, часто під впливом емоцій, залишалися в дихотомії: занепад проти світлого майбутнього. Саме тому ми повинні розглядати різні варіанти майбутнього Росії, розуміти фактори, які можуть сприяти їм, і замислюватися над тим, що із цим усім робити. Насамперед – як скористатися пов’язаними із цими варіантами можливостями і як захиститися від ризиків, які вони створюють?
У цьому контексті можна вказати на кілька недоліків публікації Луневського. Дещо кращою для зрілої стратегічної рефлексії була б ситуація, якби автор вирішив виділити ключові чинники, які будуть найважливішими для майбутнього Росії. Саме навколо них можна було б побудувати головну вісь усіх сценаріїв, а потім доповнити окремі варіанти менш значущими факторами. Завдяки такій конструкції можна було б спробувати провести більш чіткий аналіз шансів і ризиків, пов’язаних з окремими сценаріями, а також рекомендації, у яких автор міг би, наприклад, вказати найважливіші сфери втручання. Звісно, не йдеться про те, щоб Луневський сказав нам, як сформувати майбутнє Росії. На це ми маємо обмежений вплив. Однак він міг би вказати, на чому найважливіше зосередити зусилля, щоб хоча б збільшити ймовірність появи в майбутньому дещо «приємнішого» варіанта Росії.
Шанси і ризики
Однак і без цих корекцій книга Марціна Луневського є цінною працею. Вона, безсумнівно, розширить польську дискусію про Росію і допоможе зрозуміти, що її майбутнє не обов’язково має бути основане на двох полюсах, а може бути сповнене важчою для сприйняття сірістю. Тому не буде перебільшенням стверджувати, що публікація Луневського може стати своєрідною протиотрутою від дихотомії в популярній дискусії про те, що чекає на нашого східного сусіда. Читачі можуть отримати ширшу перспективу, а завдяки цьому навіть стати дещо стійкішими до наслідків коливань настроїв, пов’язаних із домінантним зараз у публічному просторі способом мислення про майбутнє Росії.
Цей аспект книги особливо важливий. Було б ще пів біди, якби нестабільність в аналізах щодо Росії була прерогативою соціальних медіа – така вже їхня природа, що вони більше просувають екстремальний та емоційний контент. Гірше те, що такий спосіб мислення проникає також у цитовані в медіа експертні висловлювання, провокуючи реакції ширшого кола споживачів інформації, ніж користувачі цифрових платформ. Сценарний підхід автора, який підкріплює представлені ним версії майбутнього конкретними аргументами, здається набагато чеснішим і, можливо, також більш мобілізуючим, ніж періодичні застереження про те, що на підготовку до війни з Росією в нас є два, три чи п’ять років, які часто викликають нерозуміння і спротив суспільства. Луневський уникає спокусливої ролі пророка-катастрофіста, який скаржиться, що його ніхто не розуміє. Натомість він стоїть перед читачем і каже: дивись, ось так виглядає російське сьогодення, із нього може вийти таке майбутнє, кожне з них породжує для нас, зокрема для тебе, серйозні проблеми, до яких варто підготуватися.
Доопрацювання стратегічних тем ще більше підкреслило б переваги такого підходу. Це зробило б книгу більш повною і, ймовірно, додатково підвищило б задоволення від її читання принаймні для однієї групи – польських політиків і стратегічних аналітиків, які також розмірковують над тим, що робити з Росією.
Щоб не виглядати лицеміром, який радить одне, а робить інше, закінчу цю рецензію конкретними рекомендаціями. Я вибудую їх на висловленій автором наприкінці вступу надії, що «книга та описані в ній сценарії стануть приводом для ширшої дискусії й аналізу на тему Росії, якою б вона не була». У мене є дві пропозиції. Їх можна розглядати окремо, а можна й разом, до чого я, втім, закликаю і автора, і видавця. Перша полягає в тому, щоб Марцін Луневський уже зараз розпочав роботу над другим виданням, у якому він спробує доповнити свій журналістський інструментарій згаданими стратегічними роботами й рекомендаціями. Друга пропозиція полягає в тому, щоб автор разом із видавцем подбав про те, щоб його книга дійсно стала «приводом для ширшої дискусії й аналізу на тему Росії». Промоційні зустрічі навколо книги, яких, безсумнівно, не бракуватиме, могли б бути доповнені стратегічними семінарами, на яких сценарії, розроблені Луневським, могли б слугувати для чіткого визначення шансів і ризиків, пов’язаних із майбутнім Росії, а також для розробки рекомендацій. Здається, що в країні, де кожен має що сказати про східного сусіда, охочих до таких семінарів не бракуватиме.
Переклад з польської
Текст опубліковано в межах проєкту співпраці між ZAXID.NET і польським часописом Nowa Europa Wschodnia.
Оригінальна назва статті: Czy Rosja wreszcie upadnie?
