Багато хто на Заході хоче думати, що проблемою є путін. А росіян часто сприймають як пасивних жертв державної пропаґанди, і мимовільних учасників жахів, які чинить їхня влада. Але це не так, йдеться у статті американського політичного видання “The Hill”.
“Від початку російсько-української війни у 2014 році мене переслідує одна фраза: “Вони (українці) розіп’яли маленького хлопчика в одних трусиках”. Лунає ґротескно, як щось зі страшної казки. І, звісно, цього насправді не було. Але для багатьох людей в росії так мало бути”, — пише автор статті Ендрю Чахоян, науковий директор Університету Амстердама.
Він нагадує, що поки російські військові, які прикривалися “місцевими ополченцями”, захоплювали території на сході України, російське державне телебачення розповсюджувало такі історії для мільйонів глядачів.
Але історія про розіп’ятого хлопчика була не просто огидною пропаґандою в дії, пише видання. “Вона продемонструвала, як взаємодіють держава, ЗМІ, інтеліґенція та “прості росіяни” у порочному колі колонізації, з якого не можуть вийти ані правителі, ані ті, ким правлять”.
росія не є країною, яку об’єднують спільні цінності, погляди та мета, пише автор статті в “The Hill”. І йде далі: “ця імперія тримається на силі, пов’язана брехнею і підтримується крадіжками з чужого мистецтва, культури та історії”.
У 2021 році владімір путін написав есе на 5 тисяч слів, в якому доводив, що України не існує – ані як культури, ані, звісно, як нації. Росіяни та українці є “одним народом”, заявив він, так само як царі та комуністи до нього.
Але з вуст путіна ці заяви не мали нічого спільного з приналежністю чи походженням. Вони були погрозою, — українці мали або погодитися з тим, що вони є росіянами, або зникнути.
путін не лише піддав сумніву право українців на самовизначення, вказує видання, а обернув усе так, що росія була змушена вторгнутися, вбивати, ґвалтувати і піддавати тортурам.
Журналіст вважає, що з часів Кримської війни москва мала багато шансів скинути свою імперську шкіру, але ніколи не скористалася з них. Але, на відміну від Іспанії, Португалії чи Бельгії, колишні колонії яких перетворилися на окремі держави, росія завжди сприймала свої “втрати” як тимчасові.
І навіть розпад радянського союзу після приниження програшу в Афганістані не зруйнував цей імперський порядок.
Автор нагадує, що попередниця росії, московія, завдячує своєму підйому у ХІІІ сторіччі тій ролі, яку вона відігравала як збирач податків для Золотої Орди.
На відміну від цього, Київ вже 600 років процвітав як культурний та політичний центр на момент, коли у 1147 році було засновано москву.
Видання далі копнуло в історію.
“У 1547 році Іван IV (Грозний) розіграв одну із золотих партій в історії. Він коронував себе як “Цар Русі”. Спочатку Європа не піддалася на цю наживку, — дипломати, мандрівники та вчені і надалі називали це царство московією, — цю назву ми бачимо на картах та у манускриптах тих років. Назва “Русь” була не успадкована, а вкрадена від Києва”.
Історик Януш Бугайський, на якого покладається автор, відзначає, що від самого початку москва покладалася на контроль за допомогою сили, як на основний організуючий фактор держави. І до цього часу кремль тримається минулого, бо не може запропонувати майбутнього.
Що не так із Заходом і росією
Автор припускає, що власна заплутана історія колоніалізму Заходу є причиною, яка робить його сліпим перед очевидним.
“Науковці відхиляють криваву спадщину російської Імперії, і позбавляють прав 40 мільйонів українців на державу, якої вони не мали до останнього часу, дозволяючи натомість росії – метрополії – формувати дискусію”.
Видання вказує, що багато хто на Заході віддає перевагу думці, що проблемою є путін. “Тиран, головоріз, людина, яку час від часу історія відхаркує і випльовує. Але путін не є винятком, він є правилом”.
Журналіст пише, що росіян на Заході часто сприймають як пасивних жертв державної пропаґанди, мимовільних учасників жахів, які чинить їхня влада.
Але війна росії проти України є популярною серед великого числа росіян, і прийнятною для ще більшої кількості, цитує автор статті книгу Джейд МакҐлінн “Російська війна”.
Вона звертає увагу: путін просто озвучує те, у що вже вірить багато росіян. Наративи москви знаходять відгук у росіянах не тому, що їх насаджують силою, а тому, що рятують слухачів від визнання власної співучасті у несправедливій, садистській та злочинній війні.
А ще у книзі наголошують, що войовничість росіян витікає із глибокого відчуття небезпеки, яке неможливо нічим заповнити.
“У себе вдома люди не хочуть чинити спротив, апатичні і завжди є жертвами. А назовні мешканці російської федерації демонструють характер колоніалістів, шукаючи сенсу у підкоренні сусідів”.
Сьогоднішня битва України – зовсім не за території, а за історичну справедливість та правду, резюмує журналіст. “Розіп’ятого хлопчика не було, і росіяни мають усвідомити це”.
Ендрю Чахоян вважає, що війна москви змусила світ – і самих росіян – зіштовхнутися з ілюзіями, які підтримували імперію.
“І те, чого понад усе потребує цей аґресивний колонізатор — це гучної поразки”.
«ВВС-Україна»
