«Кінно-гірський дивізіон — зразкова частина в групі, а може, і у всій Повстанчій армії. Командував ним полковник Алмазов, од початку зорганізування в початку 1918 року був це досвідчений кінногарматчик, організатор, людина високої моралі та одваги. Дивізіон складався з двох півбатарей, кулеметної команди та доброї сотні кінноти. Був тут гарний духовий оркестр коло 20 інструментів, єдиний на всі групи. Старшини за прикладом свого командира підібрались один в одного; те саме можна сказать і про козаків. Найменшої плями не впало на історію цієї частини».
Никифор Авраменко, комендант штабу Запорізького корпусу Дієвої армії УНР.
Олексій Алмазів народився 18 (6 січня за старим стилем) 1885 року у селі Володимирівка (волосний центр Херсонського повіту), де його батько служив помічником лісника скарбового лісництва. Сьогодні це – село Володимирівка Баштанського району Миколаївської області.
Освіту отримав у Тифліському реальному, Олексіївському піхотному юнкерському та Михайлівському артилерійському училищах. Під час Першої світової війни – полковник російської армії, командир 1-го кінно-гірського дивізіону.
Восени 1917 року він розпочав українізацію дивізіону, сформував і 1 січня 1918-го очолив Окрему кінно-гірську гарматну батарею у складі Гайдамацького коша Слобідської України військових формувань Центральної Ради. Цей підрозділ вів бої проти більшовиків на підступах до Києва у січні 1918 року, а також поблизу Гребінки, Лубнів, Полтави, Херсона, Кременчука. У бою під Бердичевом у середині лютого 1918 року Алмазів був поранений у ногу, але вже у березні повернувся в стрій.
15 березня 1918 року батарея була реорганізована у Запорізький кінно-гірський гарматний дивізіон Окремої Запорізької дивізії військ Центральної Ради. На чолі цього підрозділу Олексій Алмазів у квітні 1918 року брав участь в успішному поході полковника Болбочана на Крим. Дивізіон до 1921 року перебував у складі різних з’єднань Армії УНР і отримав назву Алмазівський, оскільки завжди його очолював Алмазів.
У 1919 році Алмазів брав участь в успішному наступі Армії УНР із району Деражні на Вапнярку, в боях за Кам’янець-Подільський, Шатаву, Дунаївці, Проскурів, Летичів, Вінницю, Київ, проти більшовиків та білих. 1920 року відзначився в боях за Могилів, Ушицю, Дунаївці, Копичинці, Галич, Проскурів та інші міста. В березні 1921 року був підвищений до звання генерала-хорунжого Армії УНР.
Як учасник Першого Зимового походу 1919-1920 років був удостоєний Залізного Хреста «За Зимовий похід і бої» – найвищої нагороди в Армії УНР.
Після того, як Армія УНР була вимушена відступати за Збруч, Алмазів разом зі своїми вояками був інтернований поляками до табору у Владовицях (Польща). У вересні 1923 року Алмазів знайшов постійну роботу для вояків дивізіону на вугільній шахті товариства «Сатурн» у Сілезії. Сам генерал влаштувався помічником гірничого інженера (маркшейдера).
У 1926 році він вступив на гідротехнічний відділ Української господарської академії у Подєбрадах. У цій академії познайомився і зі своєю майбутньою дружиною – німкенею Терезою. Студентську практику проходив у 1928 році у тодішній Чехо-Словаччині на будівництві доріг.
У 1930 році одержав диплом інженера-гідротехніка. Разом з дружиною повернувся на українські землі – на Волинь. В Луцьку влаштувався в управі воєводства на посаді секретаря Відділу сільського господарства.
Брав активну участь у громадському житті Волинського краю. Очолював філію Українського Центрального Комітету, був одним із провідних діячів Волинського громадського комітету допомоги голодуючим на Україні. Разом з дружиною протягом багатьох років опікувались Українською гімназією в Луцьку. За постійні щедрі пожертви на ремонт будинку гімназії та на підтримку незаможних учнів, Олекса і Тереза Алмазови були удостоєнні звання почесних членів Товариства ім. Лесі Українки, що від 1929 року утримувало навчальний заклад.
Помер Олексій Алмазів 13 грудня 1936 року. Похований на православному кладовищі (тепер це сквер навпроти Луцької гімназії №4). У 1970-х роках совєтська влада цвинтар ліквідувала. Могила генерала Алмазова була відновлена у грудні 1992 року за клопотанням голови Братства вояків УПА Волинського краю Мелетія Семенюка.
У 2016 році вулиці Генерала Алмазова з’явилися у Києві, Херсоні та Луцьку. У 2018 році 406-й окремій артилерійській бриґаді берегової оборони ВМС України було присвоєно ім’я генерал-хорунжого Олексія Алмазова.
За матеріалами Українського
інституту національної пам’яті
