Зокрема, в липні 1944 року був захоплений секретар Зеленицького сільського совєта Дмитро Цигальник. Тоді ж з каси совєта було реквізовано 12 тисяч рублів.
2 жовтня того ж року в районі села Залісся кінний загін совєтського винищувального батальйону помітив відділ УПА чисельністю до 50 бійців. У перестрілці, яка зав’язалася тоді, були вбиті співробітник НКВД Бондаренко та «стрибок» Стадник, а помічника оперуповноваженого районного відділку НКВД Ємєльянова було поранено. У повстанців був один загиблий боєць.
Після проведення акцій та бойових дій повстанські відділи, як правило, безперешкодно відходили на територію сусіднього Мельниця-Подільського району Тернопільської області (на сьогоднішній день Мельниця-Подільська входить до складу Борщівського району).
Керівництво периферійних органів совєтської державної безпеки вживало різних заходів для нейтралізації діяльності повстанців у районі. Одна з аґентурних справ, яка була заведена із цією метою, отримали назву «Втікачі» (російською – «Бєглєци»). Співробітниками УМГБ Кам’янець-Подільської області було встановлено, що на території Дунаєвецького району діє підпілля ОУН, учасники якого мають безпосередній зв’язок з повстанськими відділами, які оперують у сусідніх районах Тернопільської області. Відповідно, сітка ОУН забезпечувала діяльність та запілля повстанців у районі.
За результатами аґентурної розробки, чекістам вдалося натрапити на слід націоналістичного підпілля. Завдяки даним, зібраним аґентурою на оунівців, у квітні 1946 року співробітники МГБ змогли заарештувати по справі 7 підпільників з Дунаєвицького району, серед яких були:
– Володимир Петров (псевдо «Корінець» та «Чубатий»), 1921 року народження, уродженець села Нестерівці. До націоналістичного підпілля він був залучений ще у 1941 році, займався організаційною діяльністю в районі. Із наближенням військ Червоної армії відійшов до УПА. За завданням організаційних зверхників повернувся до району, осів у Нестерівцях. Збирав розвідувальну інформацію, брав безпосередню участь у бойових акціях повстанців на території району.
– Анелія Серафимова, 1923 року народження, уродженка села Нестерівці, акушерка місцевого медичного пункту. Користуючись доступом до ліків, вона забезпечувала повстанців медикаментами та перев’язувальним матеріалом. Одночасно, надавала власне помешкання для потреб підпілля, зокрема для командирів повстанських відділів та керівництва оунівської сітки.
– Надія Дідик (псевдо «Ад’ютант»), 1918 року народження, уродженка села Зеленче, де й працювала заготівельником сільпо.
У деяких селах сучасного Білогірського району Хмельницької області (тоді – Ляховецького) протягом 1944-1945 років совєтські органи державної безпеки зауважили факти нападів на колективні господарства, крамниці сільської кооперації, роззброєння «стрибків», вбивства співробітників МВД та сільських активістів.
Зокрема, у серпні-листопаді 1944 року було спалено кілька комбайнів, розстріляно заступника начальника й оперуповноваженого районного відділку МВД, командира загону «стрибків» та одного бійця. У квітні 1945 року в селах Хорошів та Степанівка того ж району було роззброєно загін «стрибків», при цьому забрано 1 кулемет й 10 ґвинтівок.
Після проведення подібних акцій бійці українського повстанського відділу кожного разу без перешкод відходили на територію Велико-Дедеркальського (тепер – Шумського) району Тернопільської області.
Для боротьби з повстанцями на зазначеній території, співробітниками Управління МГБ Кам’янець-Подільської області було відкрито аґентурну справу з дещо дивною назвою – «Четники». За результатами проведених аґентурно-оперативних заходів, чекістами було встановлено, що на території Ляховецького району діє осередок ОУН, який тримає безпосередній зв’язок з повстанським відділом із сусіднього Велико-Дедеркальського району. Оперативникам через аґентуру вдалося виявити особовий склад осередку й отримати дані щодо практичної діяльності його учасників. Це дало можливість заарештувати у березні 1946 року 16 оунівців, серед яких станичний Андрій Погонець (псевдо «Волинченко»), підпільники Дмитро Котик (псевдо «Галайда») та Петро Начичко (псевдо «Сокіл»). Під час арешту чинив збройний опір й загинув Андрій Салабай (псевдо «Вовк»). У заарештованих тоді було вилучено: п’ять ґвинтівок й автоматів, одну ґранату, один револьвер, сто шістдесят п’ять патронів, а також значну кількість листівок ОУН й націоналістичної літератури.
Під час допитів Андрій Погонець надав свідчення, що до підпілля ОУН долучився у 1943 році, з часом ставши станичним села Баймаки. Влітку 1944 року він відійшов до УПА, але потім повернувся до села. Тут був мобілізований до Червоної армії, з війни повернувся влітку 1945 року. Після цього відновив організаційні зв’язки.
Котик та Начичко під час німецької окупації перебували у відділі УПА. Після повернення совєтської влади на територію району займалися аґітацією й поширенням підпільних видань. Крім того, збирали інформацію щодо винищувальних батальйонів та заходів органів совєтської влади на селі.
Під час допитів співробітники МГБ також дізналися, що у селі Боложівка Велико-Дедеркальського району знаходилася конспіративна квартира й пункти зв’язку повстанського командира «Кармелюка». Тут, очевидно, мова йде про булавного, командира чоти у сотні «Сірі Вовки» (1945 рік) та військового референта Кам’янець-Подільського надрайону ОУН (вересень – грудень 1945 року). Ймовірно, командир «Кармелюк» загинув на Шумщині у першій половині 1946 року.
Утримувачами квартири були Мокрина Прокопчук та її донька Надія. Після їх арешту слідчі МГБ дізналися, що помешкання, починаючи з 1944 року, часто використовувалося «Кармелюком» для проведення нарад керівників збройних відділів, зустрічей із зв’язковими з Ляховецького району тощо. Також співробітникам МГБ вдалося вийти на осередок ОУН в Плужнянському районі, зокрема в селах Велика Боровиця та Іванівка (сучасного Білогірського району), де було заарештовано 6 підпільників.
(Продовження –у наступному числі «Гомону України»)
Юрій Щур, кандидат
історичних наук,
керівник науково-
дослідницького проєкту
“Повернута спадщина”
