Майбутній поет, письменник, літературознавець, енциклопедист, перекладач Петро Ротач народився 24 січня 1925 р. на хуторі Калениківщина, Роменського повіту на Полтавщині (тепер – у складі села Слобідка Талалаївського району Чернігівської області), в селянській родині. Що таке совєтська система дізнався ще у 1932-му, коли родина була розкуркулена.
Під час Другої світової війни був остарбайтером у Німеччині. З ліричними віршами та оповіданнями про голод в Україні 1932-1933 рр. і розкуркулення виступав у 1943-1945 рр. у журналах «Пробоєм» (Прага), «Дозвілля» (Німеччина) та газеті «Земля» (Плауен, Саксонія).
У 1943-1944 рр., завдяки знайомству з групою творчої інтеліґенції, духовно прилучився до українського руху. У травні 1945-го з англійської зони окупації Німеччини потрапив до совєтської армії, був приписаний до запасного полку і два роки служив на території Румунії. Після повернення на батьківщину протягом сорока років перебував під постійним наглядом КГБ.
Система чинила перешкоди для здобуття вищої освіти, тож лише в 1949-му Петру Ротачу ціною неймовірних зусиль вдалося вступити до Полтавського педагогічного інституту. Тут він познайомився з майбутньою дружиною, з якою потім був поряд усе життя.
«Неблагонадійність» в очах системи утруднювало Ротачу загалом можливість отримати освіту, обрати місце роботи, займатися літературною творчістю, науковою діяльністю і не давало змоги відкрито публікуватися у вітчизняній періодиці (останнє стало можливим лише в 1987 р.). У спогадах він напише: «Щомісяця викликали в КГБ, схиляли до співпраці з органами. Обіцяли взамін зняти заборону друкуватися. Я відповів: нехай краще інші стежать за мною, аніж я за кимось».
Петру Ротачу довелося працювати службовцем, радіожурналістом, шкільним бібліотекарем, учителем мови і літератури. Наприкінці 1950-х він почав укладати бібліографічний словник «Літературна Полтавщина», де вперше увів у науковий обіг біографії репресованих земляків-письменників (загалом 577 статей-персоналій). Обходячи заборони, друкувався в українських та російських виданнях, часописах закордону. Через об’єктивність у наукових дослідженнях і чітку громадянську позицію далі потерпав від надмірної «уваги» тоталітарної системи.
Моральний тиск, таємне стеження, перегляд листів, прослуховування телефонних розмов тривали навіть у 1980-х роках, в часи так званої горбачовської «перебудови». Попри це, Петро Ротач вперто продовжував літературну працю. Він уклав літературний календар «Колоски з літературної ниви», який містив 131 розповідь про письменників, розміщених за річним календарним циклом. Також підготував дослідження творчого шляху письменників, що вимушено залишили підсовєтську Україну «Розвіяні по чужині: полтавці на еміґрації» тощо.
Загалом Петру Ротачу належить авторство біля трьох тисяч статей в енциклопедичних виданнях, двадцяти п’яти книг. Однак, працею свого життя він вважав Полтавську Шевченкіану. Починаючи з 1960-х рр., прискіпливо збирав та впорядковував відомості про перебування Шевченка в Полтавській губернії, людей, із якими спілкувався, про митців і мистецькі колективи, що торкалися шевченківської тематики у творчості тощо. Такий інтерес був досить арґументованим: саме на Полтавщині Тарас Шевченко відвідав 120 міст, містечок, сіл та хуторів, саме тут написав такі визначальні речі, як «І мертвим, і живим…», «Великий льох», «Розрита могила», «Холодний Яр», поема «Кавказ», «Псалми Давидові», «Наймичка» та ін. У 2007-2010 рр. Полтавська обласна державна адміністрація профінансувала видання обох томів. Автор устиг побачити тільки сиґнальний примірник першого тому. Завершити справу вдалося у 2012-му.
Помер енциклопедист 13 червня 2007 р. 14 жовтня 2009 р. на фасаді будинку в Полтаві, де Ротач прожив 45 років, відкрили пам’ятну дошку. 2018-го засновано премію Полтавської обласної ради імені Петра Ротача.
За матеріалами Українського
інституту національної пам’яті та інтернет-видань
