Спеціально для «Гомону України»
У 1995-2021 рр. археологи та історики з Національного університету «Чернігівський колегіум» м. Чернігова в Україні та Канадського інституту українських студій (КІУС) Альбертського університету в м. Едмонтоні та його відділу м. Торонто в Канаді проводили щоліта розкопки у м. Батурині Чернігівської обл. Великомасштабне вторгнення росії в Україну змусило призупинити археологічні дослідження там у 2022-23 рр. Однак минулого літа співробітники Національного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця» разом з волонтерами з Чернігова і м. Луцька Волинської обл. коштом КІУС відновили розкопки у Батурині (іл. 2).
Стаття підсумує багатолітнє архітектурно-археологічне вивчення залишків головної резиденції гетьмана Івана Мазепи у Батурині та порівняє її з аналогічними ранньомодерними палацами й іншими спорудами Заходу (іл. 7-17). Це покаже гетьманський маєток у контексті європейського зодчества та його впливи на столицю козацької держави.
Батуринський проєкт адмініструється Центром українських історичних досліджень ім. Петра Яцика при Торонтському відділі КІУС (https://www.ualberta. ca/en/canadian-institute-of-ukrainian-studies/centres-and-programs/jacyk-centre/projects/baturyn-project.html). Колишній директор КІУС, видатний історик гетьманської держави проф. Зенон Когут є засновником і академічним дорадником проєкту. Його виконавчим директором є д-р Володимир Мезенцев (КІУС, Торонто). Керівником Батуринської археологічної експедиції є співробітник Національного заповідника «Гетьманська столиця» у Батурині археолог Юрій Ситий (іл. 2).
Дотепер Батурин щасливо уникнув російських бомбардувань і руйнувань. Там збереглись усі музеї старожитностей, судова палата, реконструйовані цитадель, палаци гетьманів і церкви XVII-XIX ст. (іл. 1). Незважаючи на тяжкі умови воєнного часу, музеї та історичні пам’ятки заповідника «Гетьманська столиця» активно відвідують екскурсанти з України та з-за кордону.
Після звільнення Батурина і Чернігівщини від польсько-литовського панування в ході Національно-визвольної війни під проводом гетьмана Богдана Хмельницького у 1648 р. місто почало інтенсивно розвиватись. 1669 р. його призначили столицею козацької держави. Батурин досягнув найвищого розквіту за 22-річного правління гетьмана Івана Мазепи (1687-1709 рр.), видатного державця і покровителя української культури, освіти та православної Церкви (іл. 3, 18). У юнацькі роки він навчався, служив і виконував дипломатичні місії на Заході. За свого гетьманування він запроваджував європейську архітектуру і мистецтво в козацькій державі та її столиці.
Під час Північної війни І. Мазепа з гетьманським військом і запорізьким козацтвом прийняв протекцію шведського короля Карла ХІІ й підняв повстання за звільнення Наддніпрянської України від зверхності москви. 1708 р. армія царя Петра І після дводенної стійкої оборони козаків і міщан лише за допомогою зрадника оволоділа Батурином, центром Мазепиного повстання. російські карателі по-варварському закатували полонених козаків та урядовців й вигубили усіх цивільних мешканців від старого до малого, разом до 14 тис. батуринців, пограбували й спалили місто. Так Петро І придушив антимосковський виступ І. Мазепи жорстоким терором для покарання повсталих і залякання прибічників непокірного гетьмана та всієї України.
Через півстоліття гетьману Кирилу Розумовському (1750-64 рр.) вдалось відбудувати Батурин з руїн, заселити й призначити знову столицею козацької держави. Однак після її скасування російською імперією 1764 р. та особливо по смерті останнього гетьмана у 1803 р. місто впало у занепад і перетворилось на незначне аґрарне поселення в період бездержавності України.
У добу її незалежності, головно завдяки потужній всебічній підтримці президента Віктора Ющенка, 25-річним археологічним дослідженням терену Батурина, масштабним натурним реконструкціям державним коштом зруйнованих гетьманських палаців, церков, кам’яниць і міських укріплень та активній діяльності Національного заповідника «Гетьманська столиця», її образ відродився для науки, просвіти й патріотичного виховання українців (іл. 1). Навіть у буремні воєнні 2022-24 роки, на диво, численні туристи приїздили з різних країн оглянути відтворену столицю козацької України, біля 40 тис. за минулий рік.
* * *
Між 1696 р. і 1700 р. І. Мазепа побудував свою найбільшу садибу з мурованим палацом на околиці Гончарівка, за 2 км від фортеці Батурина (іл. 4-7). Туди він переніс свою головну резиденцію з цитаделі тої фортеці (іл. 1). Уперше в Лівобережній Україні гетьманський маєток Гончарівки укріпили земляними бастіонами, валом і ровом з гласисом за взірцем тодішньої передової фортифікації Голландії.
Під час розорення гетьманської столиці у 1708 р. царське військо пограбувало й спалило Мазепин палац на цій околиці. Відтоді цегляна споруда стояла у пустці та поступово руйнувалась. У 1995 р., 2003-2013 рр. наша експедиція розкопала майже повністю її залишки – фундаменти й розвали стін у глибокому котловані. Натепер ця гетьманська резиденція є найбільш дослідженою археологічно в Україні.
Археологи встановили, що підвал палацу Гончарівки мав підквадратну основну частину (15 х 14.5 м), глибиною біля 4 м від сучасної поверхні, поділену на чотири камери, перекриті склепіннями (іл. 5). З півночі до основного підквадратного об’єму палацу відпочатку прибудували цегляне прямокутне приміщення (12 х 5 м), де виявили рештки сходів до льоху. У наземній частині тої прибудови могли знаходитись також дерев’яні маршові сходи на верхні поверхи палацу. Разом із прибудовою довжина палацу становила близько 20 м і ширина – 14.5 м. Для Центральної України часів І. Мазепи це була велика житлова споруда.
2004 р. В. Мезенцев ознайомився з малюнком руїн його палацу в Батурині 1744 р., який зберігається у Національному музеї Стокгольму. На основі того малюнку та матеріалів розкопок залишків гончарівського палацу він підготував гіпотетичну реконструкцію екстер’єру споруди до зруйнування 1708 р. Її виконав художник Батуринського археологічного проєкту Сергій Дмитрієнко (Чернігів) технікою комп’ютерної графіки (іл. 7). Там відтворено чільний, торцевий, і поздовжній фасади палацу з їхнім декором.
За реконструкцією В. Мезенцева, будинок мав три наземні поверхи з пласкими балочними перекриттями, мансарду та вертикальну об’ємно-просторову композицію. Балки перекрить там могли спиратись на внутрішні стіни чи стовпи, вірогідно, дерев’яні. Разом з склепінчастим підвалом і мансардою палац мав п’ять ярусів. Правдоподібно, дах був вальмовим з заломом.
Згідно з малюнком Мазепиного палацу 1744 р. та знахідками в процесі розкопок орнаментальних деталей, він мав типовий дизайн і зовнішній пластичний декор архітектури західного бароко. Чоловий фасад там увінчував високий трикутний бароковий фронтон з похилими увігнутими крилами та великим арочним вікном мансардного поверху. Фронтон фланкували наріжні стовпчики з трикутними завершеннями й волютами (спіральними завитками) обабіч.
Наріжжя головної елевації на кожному ярусі прикрашали тонкі цегляні колони чи напівколони з керамічними профільованими базами. Колони стояли на високих цегляних цоколях/п’єдесталах і вінчались капітелями коринфського ордеру. Знайшли уламки таких капітелей з рельєфами волют, вирізьблених у вапняку (іл. 6). Капітелі колон символічно підтримували антаблементи з профільованими карнизами, які відділяли кожний поверх. Над верхнім карнизом лінію колон продовжували вищезгадані наріжні стовпчики по краях фронтону.
У центрі чільного фасаду був прямокутний вхід, обрамований порталом, увінчаним бароковим фігурним тимпаном. У його середині, над дверима, ймовірно, було зображення герба І. Мазепи. На другому й третьому поверхах головної елевації знаходилось по три прямокутних вікна. Здогадно, на кожному ярусі й мансарді поздовжнього фасаду розміщувалось по чотири таких вікна. Кожне профільоване підвіконня декоративно спиралось по боках на невисокі керамічні підпірки – кронштейни. Лиштви вікон мали трикутні та лучкові/арочні завершення (сандрики), форми яких чергувались у горизонтальному й вертикальному напрямах (іл. 7).
Бічні стіни палацу були оздоблені простіше, тільки лиштвами вікон та профільованими карнизами поверхів без колон і фронтонів. Таке зосередження орнаментальних деталей на чоловому фасаді було характерним для барокових палаців, вілл і костелів Заходу. Відмінно, ранньомодерним православним церквам і кам’яницям Центральної України був притаманний декор, однаковий з усіх боків споруд. Загалом барокові архітектурні форми й пластичні прикраси резиденції І. Мазепи на Гончарівці були ясними, виразними, чітко артикульованими, лаконічними і новаторськими для світського зодчества Гетьманщини.
На базі аналізу малюнка 1744 р. та знайдених археологами орнаментальних деталей архітектура й пластична обробка елевацій з класичними ордерними елементами головної Мазепиної ставки у Батурині відносяться до стилістики центральноєвропейського бароко. Однак, за археологічними матеріалами, її зовнішній західний убор доповнили низками керамічних полив’яних різнобарвних дисків з розетками на фризах антаблементів за зразком такого оформлення фасадів і бань мурованих церков, дзвіниць і трапезних монастирів Києва XVII-XVIII ст. (іл. 7). Крім вілли Гончарівки, цей прийом невідомий в опорядженні інших житлових будинків України та барокової архітектури Європи.
Серед залишків палацу І. Мазепи також виявили силу уламків майолікових поліхромних і теракотових (без емалі) кахлів високого художнього й технічного рівня, які облицьовували огрівальні печі покоїв, та керамічних плиток різних форм від мощення підлог з ґлазур’ю і без неї. В. Мезенцев показав західне походження конструкцій і орнаментації підлог Мазепиного осідку та їхні аналогії в Україні, Польщі та Італії Нового часу. Він також розглянув образи янголів-путті на пічних кахлях його резиденції й поширення того сюжету в Україну з мистецтва італійського Відродження через Річ Посполиту в XVI-XVII ст. Ю. Ситий гадає, що усі імпозантні й дорогі керамічні зовнішні та внутрішні оздоби гончарівської вілли виготовили найкращі кахлярі Києва на замовлення І. Мазепи.
Європейська барокова архітектура з класичним ордером, вертикальний триярусний дизайн, різьблені кам’яні коринфські капітелі та виключно пишне оформлення інтер’єру й екстер’єру майоліковими деталями, виготовленими довершеними київськими майстрами, вирізняли головну Мазепину резиденцію у Батурині серед відомих, здебільше одноповерхових, кам’яниць козацької старшини народної традиції другої половини XVII – початку XVIII ст. За писемними повідомленнями, у палаці Гончарівки знаходились особисті покої гетьмана, його дружини Ганни (†1702 р.), державна/військова й приватна гетьманська скарбниця, генеральна канцелярія, архів, бібліотека і зал для прийнять та бенкетів.
Реконструйовані план, розміри, вертикальний триповерховий з мансардою об’єм і пластичний декор фасадів головної ставки І. Мазепи в Батурині подібні до порівняно невеликих мурованих аристократичних палаців, вілл, монастирських будівель і житлових кам’яниць шляхти польського королівства XVI-XVIII ст. (порівняй іл. 7-11, 13-17). Там і в Західній Європі XIV-XVI ст. були поширені тереми або вежоподібні замки лицарів-феодалів, маґнатів і королів.
Наприклад, до цього типу належить ґотична прямокутна триярусна «Вежа мурована» XVI ст., резиденція волинських князів Острозьких на подвір’ї їхнього замку в м. Острозі Рівненської обл. в Україні (іл. 8). Схожою до палацу Гончарівки за параметрами, планом, вертикальним дизайном, кількістю вікон та функціями є цегляна резиденція польського короля Сигізмунда І Старого Ягеллона у м. Пйотркуві-Трибунальському Лодзинського воєводства (іл. 7, 9, 10). Її спорудили у ґотично-ренесансному стилі 1519 р. Вона має напівзаглиблений у землю склепінчастий цокольний поверх (18 х 20 м за площею) і три яруси з дерев’яними перекриттями. Там містились приватні покої короля, приміщення для його почту, сенаторів та інших державних службовців, королівські скарбниця, архів і зал.
У ході перебудови середньовічного замку польських королів на Вавелі у м. Кракові італійськими зодчими і декораторами на світський палац у дусі пізнього Відродження в XVI ст. там спорудили порівняно невеликий баштовидний триповерховий корпус з т. зв. «Верхньою брамою» до внутрішнього подвір’я того комплексу (іл. 11). Другий і третій яруси надбрамної будівлі були частиною королівських апартаментів. Класичний портал брами фланкують коринфські півколони, що підтримують антаблемент.
Ці відносно невеликі вежові резиденції польських королів XVI ст. можна розглядати як ренесансні прототипи архітектурного рішення на століття пізнішого барокового палацу І. Мазепи на Гончарівці (порівняй іл. 7, 9-11). Під час своїх студій у Краківській академії чи служби покоєвим польського короля Яна Казимира ІІ Вази у 1650-60-х рр. майбутній гетьман, ймовірно, бачив споруду з «Верхньою брамою» до подвір’я знаменитого Вавельського замку.
1659 р. разом з послами польського короля молодий І. Мазепа був у Парижі на прийнятті французького королівського двору в Луврі з нагоди заключення Піренейського миру між Францією та Іспанією. У той час опочивальні й кабінети французького короля Людовика XIV Бурбона та його видатного прем’єр-міністра кардинала Джуліо Мазаріні, салони для придворних церемоній, нарад та аудієнцій з послами знаходились у порівняно невеликому королівському павільйоні («Pavillon du Roi» французькою мовою) палацового ансамблю Лувру. Цей вежоподібний павільйон на чотири поверхи, близький до квадрату за планом, звели 1556 р. на кшталт ренесансних палаццо Риму. Його південний фасад з боку р. Сени мав дещо схожі композицію та декор до чільної елевації палацу Гончарівки (порівняй іл. 7, 12). Цей фасад королівського павільйону також мав ширину на три вікна й завершувався класичним трикутним фронтоном. Кожний поверх відділяли антаблементи. На другому ярусі прямокутні вікна облямовували фігурні лиштви та трикутні сандрики, а на першому підвіконня спирались по боках на кронштейни.
У Луврі середини XVII ст. І. Мазепа міг бачити описаний королівський павільйон і Ґранд ґалерею, яку пізніше набагато збільшили. Її побудували 1607 р. за взірцем палацових ґалерей пізнього Відродження м. Флоренції в Італії XVI ст. Композиція торця Ґранд ґалереї початку XVII ст. з входом у центрі, оформлення колонами кожного з трьох її поверхів та обрамування прямокутних вікон трикутними й лучковими сандриками близькі до розв’язання головного фасаду гончарівського палацу.
Сучасник І. Мазепи, найвидатніший зодчий польського бароко Тильман ван Ґамерен був автором двох порівняно невеликих триповерхових цегляних палаців вертикального об’єму в Варшаві на замовлення маґнатів Адама Котовського (1684 р.) і Яна Ґнінського (1685 р.). Вони передували створенню резиденції гетьмана на Гончарівці та до міри подібні до її відтворених плану, габаритів, архітектурного дизайну і композиції чолової елевації (іл. 13, 17). Їх зруйнували німецькі окупанти 1944 р., але палац Ґнінських відбудували у первинному вигляді до 1954 р. Останній називають також замком князів Острозьких у Варшаві.
Палац Котовських мав квадратний план, підземелля з склепінчастими камерами, три наземні поверхи з пласкими балочними перекриттями, зал на верхньому ярусі та маршові сходи у бічному приміщенні. Обидва палаци опоряджували схожі ризаліти, що виступали від площин чільних фасадів та завершувались трикутними класичними фронтонами. Ризаліти мали входи у центрі, по три вікна на другому й третьому поверхах та членувались ордерними елементами з антаблементами, близько до рішення головної торцевої елевації гончарівської вілли (порівняй іл. 7, 13, 17). Тільки, замість колон, ризаліти цих палаців прикрасили пілястрами з капітелями і п’єдесталами. Гребені покрівель та фронтонів увінчали класичними статуями і вазами, як часто оформляли аристократичні палаци й вілли Європи XVII-XVIII ст. Модні та відносно невеликі барокові палаци Котовських і Ґнінських-Острозьких 1680-х рр. у Варшаві, твори високого європейського рівня найпопулярнішого тогочасного архітектора Польщі, Т. Ґамерена, могли бути відомі І. Мазепі чи його зодчому, зокрема за ілюстраціями видань, та слугувати першоджерелами для творчого задуму головної резиденції гетьмана в наступному десятилітті.
Це виключало використання статуй, прийнятих у декорі ранньомодерних палаців і костелів Заходу. Вони суперечили канонам православного мистецтва, які побожний І. Мазепа не порушував. Скульптурне оздоблення барокових мурованих споруд Центральної України обмежувалось тиньковими, керамічними полив’яними й зрідка різьбленими кам’яними рельєфами з рослинними мотивами, гербами та фігурами янголів, переважно у 1730-60-х рр.
Аналогією палацу Гончарівки серед більш стримано прикрашених монастирських будівель Варшави є мурована прямокутна прибудова кінця XVII ст. до костелу кармелітів 1681 р. (іл. 14). Вона первісно належала кляштору цього ордену, що існував при базиліці до 1864 р.
Тепер цю споруду займає Вища митрополича семінарія. Пам’ятка зберегла барокові архітектурні форми і декор. Має три поверхи, пивницю, мансарду, найбільш оздоблений чільний, торцевий, фасад з входом у центрі, по три прямокутні вікна на другому й третьому поверхах та по чотири вікна на верхніх ярусах поздовжньої елевації, подібно до реконструкції Мазепиного палацу (порівняй іл. 7, 14).
Як і там, усі підвіконня будинку кляштору кармелітів спираються по краях на кронштейни. Її чоловий фасад увінчано трикутним бароковим фронтоном з вікном до мансардного поверху та бічними волютами, а середнє вікно другого поверху облямовано трикутним сандриком. Тож, за розмірами, кількістю ярусів і вікон, бароковим архітектурним дизайном, деякими деталями пластичної орнаментації та часом спорудження описана монастирська будівля Варшави близька до реконструкції палацу Гончарівки.
Вертикальну симетричну композицію і пластичний декор його головної елевації широко використовували у ранньомодерній світській архітектурі Європи від України до Британії. Схожі розв’язання мали торцеві фасади та особливо ризаліти численних мурованих і дерев’яних палаців, вілл, особняків, замків, ратуш, паркових павільйонів та інших цивільних споруд XVI-XVIII ст.
Наприклад, окрім згаданих вище невеликих палаців Котовських і Ґнінських, подібні триповерхові ризаліти, шириною на три вікна з входом у центрі та трикутним класичним фронтоном, мали також більші палаци, запроєктовані Т. Ґамереном для маґнатів Теппера (1685 р.) і Чапських (1686 р.) у Варшаві (іл. 15, 16), королівські палаци Гет Лоо (1686 р.) у м. Апельдорні в Нідерландах та Кенсінґтоні (1689 р.) у Лондоні, аристократична вілла Шонборнер Гоф (1670 р.) у м. Майнці в Німеччині, палаци князів Вишнівецьких у с. Вишнівці (1730-х рр.) на Тернопільщині та Санґушків (1754 р.) в м. Ізяславі Хмельницької обл. і палата митрополита УГКЦ у Львові (1762 р.) в Україні.
У 1650-60-х рр. юний І. Мазепа подорожував і підвищував освіту в університетах Німеччини, Голландії, Франції та Італії і мав нагоду на власні очі побачити там славні барокові палаци й вілли можновладців та надихатись їхньою архітектурою і оформленням.
За його гетьманування німецькі, польські, італійські та латинські книги, французькі й голландські газети доставляли до Батурина. Він слідкував і знав, що діється в чужоземних країнах. Можна гадати, що у добірній Мазепиній бібліотеці були ілюстровані італійські та польські архітектурні трактати XVI-XVII ст., які тоді широко використовувались зодчими на Заході. Гетьман міг вибрати й надати дизайнеру і декораторам своєї резиденції на Гончарівці такі ілюстровані публікації з взірцями модних і визначних барокових палаців і вілл Речі Посполитої та Західної Європи з його багатих придворних бібліотеки й збірки ґравюр і малювання у Батурині.
Проведене дослідження показує обізнаність і захоплення І. Мазепою європейською культурою й мистецтвом та запровадження ним передової барокової палацової архітектури і декору до столиці козацької держави. Отже, розглянута у широких порівняннях найбільш досліджена археологічно його столична резиденція була цінним і унікальним зразком ще маловідомого палацового мистецтва Гетьманщини, де найповніше проявились стимулюючі впливи зодчества Заходу XVII ст. Нищівне зруйнування Батурина російським військом у 1708 р. назавжди обірвало еволюцію палаців цього типу в архітектурі Центральної України та призупинило муроване монументальне будівництво міста на 80 років.
* * *
У газетній статті мусимо обмежити опис західних аналогій Мазепиної головної ставки. Автори більш детально розглянули цю тему в гарно виданому багатоілюстрованому науково-популярному буклеті Архітектура палацу Івана Мазепи у Батурині та західні аналогії, Торонто: Видавництво «Гомін України», 2024, 36 стор. українською мовою, 37 кольорових ілюстрацій (іл. 3). Цей тринадцятий випуск та раніші брошури батуринської серії можна придбати у канцелярії Крайової Управи Ліґи Українців Канади в Торонто за $10 кожний (тел.: 416-516-8223, email: [email protected]) та у Видавництві КІУС в Едмонтоні (тел.: 780-492-2973, email: [email protected]). На вебсайті того видавництва буклети можна замовити онлайн (https://www. ciuspress.com/product-category/archaeology/?v=3e8d11 5eb4b3). Їхню публікацію фінансували Фундація «Будучність» (голова дирекції Богдан Лещишин) та Дослідний Інститут «Україніка» (президент мґр Орест Стеців, виконавчий директор Ліґи Українців Канади) у Торонто.
25 квітня 2025 р. В. Мезенцев презентував публічну лекцію на тему цієї статті у Торонто, що розміщена на ютубі (https://www. youtube.com/watch?v=4CxrKBWU2K0).
З 2001 р. КІУС та Дослідний інститут «Україніка» спонсорують Батуринський проєкт. Фонд Катедр Українознавства у Нью-Йорку (www. ukrainianstudiesfund.org) виділяє щорічні субсидії на цю ціль.
У 2024-25 рр. дослідження Батурина і підготовку публікацій підтримали дотаціями Дослідний інститут «Україніка», Крайова Управа Ліґи Українців Канади (голова Борис Михайлець), Ліґа Українців Канади – відділ у Торонто (голова Микола Литвин), Кредитова спілка «Будучність» (голова дирекції Андрій Тарапацький), Українська кредитова спілка (генеральний директор Тарас Підзамецький), Фундація «Прометей» ім. Стефанії Швед та Степана Онищука (голова Міка Шепард) і «Benefaction Foundation» у Торонто.
З пошаною оприлюднимо імена добродіїв у Канаді та Америці, які пожертвували на Батуринський проєкт у 2024-25 рр.: Оленка Негрич, д-р Юрій Іванчишин, Мирон та Олена Дилинські, Роман і Дарія Пількови, Роман Пендзей, Орест і Тетяна Джулинські, д-р Ернест Еващук, Володимир та Христина Кудрики, Ірина Мицак, проф. Віктор Палис, Микола Латишко, Євгенія і Каріна Мельничук, Тамара Ботюк, Наталя та Іван Ємці, Михайло Гуцман (Торонто), д-р Юрій та Орися Лисики (Ошава, Онтаріо), Марта Олійник (Монреаль), д-р Марія Грицеляк (Парк-Рідж, Ілліной), Майкл-Стівен Гумницький (Мерфрісборо, Тенессі) та Наталя Бобак (Пунта-Ґорда, Флорида).
Археологи готуються провести подальші розкопки у Батурині прийдешнього літа, як це вдалось минулого (іл. 2). За усіх обставин, українські та канадські історики і археологи продовжать дослідження, публікації та публічні лекції з історії та культури гетьманської столиці.
Під час тяжкої війни з загарбниками українська держава та Чернігівський університет не в змозі фінансувати Батуринський археологічний проєкт, як у мирні часи. Сподіваємось, що подальша благодійна підтримка українцями Канади й Америки забезпечить його продовження цього року.
Учасники проєкту звертаються до українських організацій, фундацій, компаній, громад і доброчинців з проханням надалі складати пожертви на історико-археологічні студії Мазепиної столиці та публікацію їхніх результатів. Канадських громадян ласкаво просимо надіслати чеки з внесками на адресу: Ucrainica Research Institute, 9 Plastics Ave., Toronto, ON, Canada M8Z 4B6. Просимо виписати Ваші чеки на: Ucrainica Research Institute (memo: Baturyn Project).
Мешканцям США пропонуємо надіслати пожертви до канцелярії Фонду Катедр Українознавства за адресою: Ukrainian Studies Fund, P. O. Box 24621, Philadelphia, PA 19111, USA. Будь ласка, випишіть Ваші чеки на: Ukrainian Studies Fund (memo: Baturyn Project). Ці українські установи надішлють канадським і американським громадянам відповідні офіційні посвідки для сплачування податків. Усім установам і приватним жертводавцям буде висловлено подяку в пов’язаних з проєктом публікаціях та публічних доповідях.
Додаткову інформацію про Батуринський проєкт можна отримати від д-р Володимира Мезенцева у Торонто (тел.: 416-766-1408, email: [email protected]). Науковці щиро дякують українцям Канади і США за щедру багаторічну підтримку досліджень історії та культури козацької столиці. З Вашою допомогою ми продовжимо цей проєкт попри труднощі воєнного часу в Україні.
Проф. Зенон Когут (КІУС),
Д-р Володимир Мезенцев (КІУС),
Юрій Ситий (Заповідник
«Гетьманська столиця»)
