Ресовєтизація західноукраїнських областей від 1944-го року позначилася також й «вирівнюванням» кордонів між ссср та Польщею. Внаслідок цього на територію Наддніпрянської України прибували українці – переселенці з українських етнічних земель, які опинилися під польською владою. Совєтські спецслужби усвідомлювали очевидність того, що серед новоприбулих можуть бути члени українського націоналістичного підпілля, або бійці повстанської армії. Відповідно, вживалися й відповідні аґентурно-оперативні заходи.
Наприкінці 1944 року Управлінням НКГБ Дніпропетровської області для виявлення «антисовєтського елементу» серед українських переселенців для роботи на території їхньої області був направлений аґент «Запорожець». Особливу увагу при цьому він мав зосередити на села, де була сконцентрована найбільша кількість переселенців.
Поступово, аґенту «Запорожцю» вдалося нав’язати контакти із переселенцями – жителями села Саксагань П’ятихатського району Соплаковим та Шабановим. В процесі вивчення цих осіб, працівники спецслужб запідозрили, що вони обидва належали до підпілля ОУН на території Польщі. З метою перевірки цих підозр та з метою встановлення фактів їхньої практичної діяльності й наявності організаційних зв’язків, «Запорожець» мав розіграти певну комбінацію. Він відрекомендував себе як переселенець з Польщі, який відстав по дорозі від свого ешелону й звернувся до своїх нових знайомих з проханням допомогти йому леґалізуватися й отримати необхідні для цього документи.
Соплаков пообіцяв допомогти і через деякий час організував аґенту зустріч ще з одним переселенцем, Близнею. Співробітники державної безпеки мали оперативні дані, що останній був утримувачем конспіративної квартири націоналістичного підпілля під час проживання на території Польщі. Під час зустрічі, «Запорожець» був поінформований, що є можливість леґалізувати його, але лише на території Одеської області. Отримавши від аґента згоду на виїзд, Близня дав йому листа на адресу переселенця Франчука, який проживав в селі Люстрово (?) тодішнього Комінтернівського району Одеської області. При цьому він зазначив, що останній має організувати зустріч із ще однією довіреною особою – Миколою Омелянюком. Саме він мав допомогти з документами й леґалізацією.
Зустріч відбулася у серпні 1945 року й Омелянюк допоміг «Запорожцю»з документами. Аґент, в свою чергу, зауважив для себе, що новий знайомий має у своєму розпорядженні значну кількість різних бланків, штампів й печаток.
Поступово аґент входив у довіру до Омелянюка й останній розповів йому про діяльність ОУН в Польщі та існуванні осередків організації серед переселенців у Одеській, Миколаївській та Дніпропетровській областях. Загалом, за інформаційними даними НКГБ, у 1944 році Микола Омелянюк, у зв’язку з переселенням українців до УССР, отримав завдання від організаційного зверхника Івана Портака виїхати на Східну Україну разом з іншими оунівцями для розгортання підпільної діяльності.
За визначенням співробітників НКГБ, аґенту «Запорожцю» вдалося зібрати максимум інформації, зокрема про структуру, чисельність, паролі для зв’язку, псевда учасників підпільної організації та їх практичну діяльність. Також було встановлено, що оунівці виготовили рукописний журнал «За самостійну Україну», який поширювався серед членства. Також постійно проводилися організаційні збори.
Крім того, зусиллями «Запорожця» чекістам вдалося отримати більше інформації про осередок у Миколаївській області, яким керував Михайло Пілік («Борис»). Останній через аґента передавав Омелянюку звіт про діяльність, з якого стало відомо, що осередок складався з 6 осіб, ще 6 готувалися до залучення. Група мала 10 ґвинтівок, 4 ґранати й 2 автоматичні пістолети.
19 листопада 1945 року аґент «Запорожець» відвідав Омелянюка, який у розмові акцентував на необхідності поїздки на Західну Україну для встановлення зв’язку із діючим збройним підпіллям. Відповідно, він й запропонував таку поїздку здійснити «Запорожцю», разом іще з одним підпільником. З метою отримати якомога більше даних про підпілля ОУН серед переселенців у Дніпропетровській, Миколаївській та Одеській областях, а також для з’ясування зв’язків Омелянюка на Заході, кураторами з НКГБ було запропоновано «Запорожцю» дати свою згоду на поїздку. При цьому аґент «підказав» Омелянюку, що непогано було б під час поїздки надати звіти про діяльність організації на південноукраїнських теренах.Така думка була визнана слушною й звіт було надано. Таким чином, співробітники совєтської державної безпеки дізналися, що підпілля нараховує загалом 19 осіб й розподіляється на 5 груп, постійно відбувається процес кількісного розширення організації. У звіті також було прохання Омелянюка до організаційних зверхників відрядити до нього двох інструкторів, надіслати літературу й друкарську машинку. Зауважимо, що подібні звіти надали також керівники П’ятихатського осередку Мисюк та Миколаївського Пілік.
Коли аґент «Запорожець» готувався до виїзду на Захід, Омелянюк надав йому контакти кількох членів ОУН, які перебували на території тодішньої Дрогобицькій області й через яких можна було встановити зв’язки із організаційними зверхниками.
У зв’язку з виїздом «Запорожця» з Комінтернівського району для продовження місцевої розробки Омелянюка й інших підпільників співробітниками Управління НКГБ Дніпропетровської області був завербований новий аґент з псевдонімом «Петренко». Також з переселенців, який разом з Омелянюком закінчив торговельний технікум, а після переїзду в УССР навчався у ветеринарному технікумі.
Подальша розробка аґентурної справи «Рейд» вказувала чекістам, що такі осередки спротиву необхідно знищувати у зародку, поки вони не розгорнулися у більш потужні центри організованого й, не виключено, збройного спротиву. У січні 1946 року було проведено перші арешти, під які потрапили вихідці з Люблінського воєводства. Зокрема, бухгалтер колгоспу «Робітник» Комінтернівського району Микола Омелянюк, колгоспник Володимир Машкевський, колгоспник з Кремидівської сільської ради Сергій Машкевський, практикант бухгалтерії П’ятихатської районної спілки споживчих товариств Василь Місіюк, ваговик колгоспу Євгеній Ярощук, Іван Павличук (він же Кравчук) та робітник млина села Саксагань П’ятихатського району Михайло Близня.
Під час обшуків у заарештованих було вилучено значну кількість документів: звіт про діяльність організації, написаний Омелянюком; звіти керівників осередків; печатки й штампи підпілля; шифр-код для листування, який розробив Машкевський; директиви-ґрипси та рукописні журнали «За самостійну Україну», «Підпільник» й інша націоналістична література. Крім того, у Омелянюка було вилучено 2 піроксилінові шашки, капсуль детонатор до ґранати Мільса, 50 набоїв до пістолета «ТТ» й 13 патронів для ґвинтівки.
«Розкручуючи» справу далі, слідчі НКГБ заарештували активістів підпільної організації з Люстрово: колгоспника Віктора Максимюка («Орла»), бухгалтера винзаводу Юліана Кашперука («Євгена»), колгоспників Івана Юзвюка («Кавуна»), Юліана Лисюка («Льва»), Віктора Близну («Тигра») та ще 10 осіб. Під час обшуків були вилучені видання «Воля і успіх», «Запорозька слава», «Як жити на світі», «Історія України для молоді» тощо. Заарештовані також дали свідчення, що незадовго до арешту вони, за наказом Омелянюка, знищили деякі документи, серед яких були й журнали «Підпільник» та «За самостійну Україну».
Окремо співробітники НКГБ акцентували увагу на обшуках, проведених в Миколаївській області, серед членів осередку Піліка. В останнього вилучили три ґвинтівки, які були замуровані в стіні, а в учасника осередку Воронова – 6 ґвинтівок, 2 диски до кулемету «Дегтярьова» й патрони до ґвинтівок.
Загалом же, в рамках реалізації співробітниками совєтської держбезпеки аґентурної справи «Рейд», було заарештовано 25 підпільників. Крім того, були отримані первинні дані на 20-х оунівців, які проживали на території Польщі. У травні 1946 року слідчі дії були майже закінчені й справу на членів ОУН з Дніпропетровської, Миколаївської та Одеської областей готували для передачі в суд.
Юрій Щур, кандидат
історичних наук,
керівник науково-
дослідницького проєкту
“Повернута спадщина”