Іван Патриляк
Московська війна проти України, яка триває уже понад 11 років, торговельне протистояння нової адміністрації США з комуністичним Китаєм, а частково, навіть, зі своїми традиційними союзниками, зростаюча популярність різного світоглядного ґатунку популістських рухів у державах, які прийнято вважати «стабільними демократіями», загроза руйнування Північноатлантичного оборонного союзу, який упродовж 75 років забезпечував стабільність і процвітання в регіоні Європи й Північної Америки, найдовша в сучасній історії палестино-ізраїльська війна, безпрецедентне економічне піднесення країн т. зв. Глобального Півдня – всі ці процеси є складовою «геополітичного торнадо», яке докорінно змінює весь звичний для останніх десятиліть геополітичний ландшафт, руйнуючи існуючі безпекові конструкції і ховаючи під його уламками залишки т. зв. міжнародного права.
Світ стоїть на порозі ще більших потрясінь, які, очевидно, сформують новий геополітичний порядок денний. Його загальні риси вже чітко проглядаються в сутінках світового буревію. Новий світ, ймовірно, буде більш націоцентричним, менше залежним від глобальних «регулюючих і керуючих» структур, більш економічно автаркічним, поділеним на декілька великих самодостатніх безпекових блоків, які перебуватимуть у перманентному економічному, інформаційному (частково – воєнному) протистояннях.
По суті, світова трансформація сьогодення є відповіддю на десятиліття глобалізації економіки і безмежної лібералізації суспільних відносин у державах т. зв. колективного Заходу. Пригнічувані глобалізованим світоустроєм і всеруйнуючим лібералізмом здорові національні почуття, природні консервативні суспільні норми вирвалися на волю і, як це часто буває, вирвалися в надмірній формі національних егоїзмів, потворних імперіалістичних марень, абсурдних економічних претензій, релігійних фундаменталізмів та активізації безвідповідального політичного популізму.
За цих умов світової трансформації перед українським націоналістичним рухом постає шалених масштабів виклик – знайти потрібну траєкторію ідеологічного розвитку, адекватну їй програму національної трансформації, обрати вірну тактику суспільно-політичної активності, яка дозволить націоналістичному рухові повернути собі, колись таку чітко артикульовану, роль двигуна українського національного життя, стержня українського суспільства, ідейного натхненника української державності.
Інтелектуальним каталізатором, поштовхом для пошуку сучасних форм націоналістичної ідеології та політичного руху є, на нашу думку, пропонована до уваги читачів збірка статей Олександра Сича «Націоналізм міжчасся».
Вдумливий дослідник, який ось уже тридцять років вивчає проблематику українського націоналізму, практикуючий політик, котрий добре знає особливості українського суспільно-політичного процесу, Олександр Сич надзвичайно чесно вказує на існуючі в сучасному українському націоналістичному русі проблеми, на ідеологічні лакуни й атавізми. Й, що найголовніше, пропонує вектори пошуку нових форм діяльності, модерних ідеологічних змін, окреслює рамки українського націоналізму, який перестане рухатись з головою, повернутою в героїчне минуле, а матиме відповіді на виклики сучасності й чітку візію майбутнього.
Добре знаючи історію українського націоналізму (і багатьох націоналістичних рухів у світі), Олександр Сич у цілій низці своїх статей вказує на те, що націоналізм у своїй суті є модерною ідеологією, яка покликана осучаснювати суспільство, робити його сильнішим, краще пристосованим до викликів сьогодення.
Успіх Організації Українських Націоналістів у 1930-х рр., як слушно зауважує автор книги, полягав не в тому, що вона займалась ідеалізацією минулого, а в тому, що її лідери вміли знаходити потрібні рецепти для вирішення нагальних проблем, які турбували українську спільноту й формувати недвозначне бачення майбутніх цілей боротьби.
Збірка статей Олександра Сича, на наше глибоке переконання, дасть вдумливому читачеві не лише інтелектуальну втіху, але й багату поживу для рефлексій над долею сучасного українського націоналізму, над майбутнім української нації і держави.
