«Якщо Трамп хоче бути великим, нехай перемагає зло, а не підкоряється йому!»

На столі американського президента мають лежати тези, які відповідають національним інтересам України, вважає дипломат Володимир Огризко.

20 січня, у понеділковий, але вихідний для Америки день, встановлений у пам’ять про борця за права людини Мартіна Лютера Кінґа, до керма США став 47-ий (ще раніше — 45-ий) президент — Дональд Трамп. У Вашинґтоні відбулася його інавґурація. Через холодну погоду (а можливо, з міркувань безпеки) змінили традицію: з відкритого майданчика перед Капітолієм, де розташовано Конґрес, дійство перенесли до його ротонди. В обмеженому просторі церемонію вступу на посаду ексцентричного мільярдера побачили наживо, зблизька якихось 700 гостей — замість 200 тисяч, яким Трамп надіслав запрошення спостерігати за своєю «коронацією». З українських високопосадовців на події була Надзвичайний і Повноважний посол Оксана Маркарова.

Мільйони людей у світі вслу­халися в інавґураційну промо­ву нового очільника супердержа­ви. Особливі надії плекали українці, які пов’язують з американським лідером сподівання на швидке завершення війни. Але відповідей на свої запитання не до­чекалися. Йшлося про безпеку і процві­тання Америки, згадано було Китай, Із­раїль, Мексику, Панаму, а про Україну — жодного слова…

Свій виступ Трамп розпочав пафос­но: «Золота ера Америки розпочинаєть­ся просто тепер!». Президент анонсував «революцію здорового глузду» і пообі­цяв, що його країна буде такою велич­ною, якою ще не була ніколи. Анонсу­вав підписання указу про запровадження надзвичайного стану на південних кор­донах США, яке передбачає депорта­цію нелеґальних міґрантів. Наркокартелі оголосив терористичними організація­ми. Пообіцяв збільшити мита на інозем­ні товари, вплинути на внутрішні ціни і зменшити інфляцію. Постановив збіль­шити видобуток корисних копалин і по­вністю заповнити «рідким золотом» всі нафтосховища. Трамп відновить префе­ренції для всіх автомобілебудівників (а не тільки для тих, що штампують еколо­гічні електромобілі). За словами Трампа, він узаконить дві, отримані під час наро­дження американців, а не більше статей. Відмінить урядову цензуру, встановить на Марсі американський прапор, забере у Панами і перейменує її знаменитий ка­нал. Новий-старий президент має мрію створити найсильнішу у світі армію, увійти в історію як миротворець, завершити війни, які США не розпочинали…

Про «український» мотив у новій аме­риканській політиці говоримо із міні­стром закордонних справ України (у 2007-2009 роках), а нині керівником Центру вивчення росії Володимиром Огризком.

— Як українець, що прагне миру і перемоги, які надії пов’язуєте із при­ходом Трампа?

— Зараз настільки «розігнали» оце очі­кування чогось надзвичайного, що пре­зидентство Трампа сприймають ледь не як друге пришестя Христа. Але завтра сонце так само підніметься, як і раніше!

Нам слід сформувати свій порядок денний і нав’язувати його новій амери­канській адміністрації, самому Трампу. Маємо переконувати лідера Америки: якщо хоче бути великим, нехай перема­гає зло, а не підкоряється йому.

— Ще до інавґурації Трамп дав за­вдання помічникам організувати дзвінок путіну з однією метою — обго­ворити особисту зустріч у найближ­чі місяці, щоб спробувати припини­ти війну в Україні. Чи не є це слабким кроком нового президента США?

— путін привітав Трампа, почав роз­шаркуватися, казав, що готовий до роз­мови. Але це ні про що не свідчить. Пер­ша розмова є лише протокольною, не треба від неї чекати чогось надзвичай­ного. Судячи з того, що чуємо від наближених до Трампа людей, остаточної по­зиції (у питанні російсько-української війни. — І. Ф.) у нього немає. Тому сподіватися, що зателефонує Трамп путіну — і все зміниться, не варто. Так можуть ду­мати лише люди, які не розуміють ходу цих переговорів, які не знають, як їх го­тують, як відпрацьовують деталі. Зустріч президентів відбудеться лише тоді, коли всі найдрібніші нюанси буде погоджено. Я не знаю подробиць контактів між дво­ма столицями, але мені здається, що че­кати очного побачення Трампа і путіна — як до Місяця рачки повзти.

Треба зробити так, щоб перед розмо­вою Трампа і путіна на столі президен­та США лежали тези, які відповідають національним інтересам України. І, безу­мовно, Америки.

— Які форми тиску на росію може застосувати Трамп? Це буде «батіг» чи «пряник»?

— Залежить від того, якою Трамп ба­чить росію. Якщо йому хтось вніс у голо­ву, що росію можна відірвати від Китаю, це буде однією з найбільших помилок. росія і Китай — близнюки-брати, хоча і з різними ваговими категоріями. Ці краї­ни є основою «осі зла»: одна одній будуть допомагати. Якщо Трамп зрозуміє, що до Китаю як до головної загрози, йому кра­ще підібратися, послабивши цей зв’язок, тоді він використовуватиме, в тому чис­лі у першу чергу, саме економічні важелі. Енерґетичні інструменти можуть зіграти роль каталізатора краху російської еко­номіки.

Чи потрібен Трампу цей крах? Питан­ня непросте. Можливо, йому буде потрі­бен не крах росії, бо, як і багато хто інший на Заході, він боїться її розпаду, а, скажі­мо, приведення росії у стан напівживої-напівмертвої системи, якою можна буде легко управляти.

Питання вибору інструментів у полі­тиці Трампа залежить від того, якою є мета. Друге визначить перше. Мені не зрозуміло, що Трамп думає про росію загалом. Якщо обере варіант, про який щойно говорили, — замирення, тоді цим інструментом буде «пряник». Якщо обе­ре тактику пресинґу, буде «батіг».

— Чи може Трамп у питанні припи­нення війни натиснути на президен­та України? Яких поступок від нас мо­жуть вимагати? Цілковитої відмови від НАТО? Відмови від уже окупова­них росією територій? Гуманітарних поступок: релігійне питання, мова, питання нашої історії, національно-визвольної боротьби? Того, що не раз вимагав путін…

— Не хочу спекулювати на цій темі. Ми повинні чітко окреслити ті позиції, які для нас є принциповими. Те, що ви перера­хували, для нас є принциповим. Жод­них поступок у цьому плані від нас чекати Трампу не потрібно. Навпаки, його треба переконувати у тому, що злочинець має бути покараний, — інакше вчинятиме свої злочини і надалі. Нам нема чим поступа­тися! Бо ми не порушували міжнародно­го права! Ми не завдавали ніякої шкоди росії, поки вона не напала на нас. І між­народне право, і логіка — на нашому боці. Чому ми повинні іти на поступки аґресо­ру?

— Ще до вступу на посаду Трамп ви­словив «імперські» претензії на Ґрен­ландію, невдало пожартував про Ка­наду як про 51-ий штат США, зачепив Мексику. Чи не може статися так, що Трамп з путіним домовляться поділи­ти світ на геополітичні сфери впливу — і Україна стане жертвою цього поді­лу?

— Не думаю, що таке станеться. По-перше, ми ніколи більше не будемо роз­мінною монетою у грі тих, хто хоче ділити світ. Гадаю, такі ж думки у більшості єв­ропейських країн. Бо якщо щось подібне відбудеться, завтра буде окуповано Ес­тонію, післязавтра — Литву. Там і до Фін­ляндії недалеко.

Трампу вже відповіли його захід­ні партнери. Зробили це неоднозначно, навіть доволі грубувато. Світ настільки взаємопов’язаний, що почуватися в ньо­му одноосібним господарем — значить не розуміти, куди цей світ іде і як він функ­ціонує. Трамп із заявами до свого пре­зидентства і Трамп після нього — це різні Трампи. Не бачу причин для серйозно­го занепокоєння. Життя поставить все на свої місця.

А тим часом…

Коментуючи для «Радіо Свобода» інавґураційну промову Дональда Трам­па, колишній посол України у США Олег Шамшур сказав: «Нічого такого, що зробило б мене більше оптимістичним щодо наших очікувань, — не почув. Під­став для зменшення песимізму промо­ва не дає…

Пасажі про Панамський канал, про Ґренландію формально не дотичні до України, але у контексті планів припинен­ня війни — тривожні. Є одні правила гри для великих країн, для слабших, які ма­ють враховувати інтереси великих. Сві­тогляд Трампа нічим практично не від­різняється від світогляду путіна — це тривожно, особливо з огляду на можли­ву зустріч між ними. Навіть на інавґурації сказав про це. Це не просто скандальна заява, а й правило, якого Трамп буде дотримуватися…”.

Іван Фаріон, «Високий замок»