Ігор Лосєв
Під час великих струсів ціле покоління може суттєво змінити свої погляди. До таких струсів насамперед належить війна. Не дивно, що великі досягнення давніх греків розпочалися саме після грекоперських воєн. Війна – це велике і страшне випробування, котре впливає на всі сторони національного характеру, формуючи його. Сучасні українці після жахливих проявів воєнного часу почали багато чого змінювати у своїх поглядах, у своєму ставленні до багатьох питань. Те, що у мирний час змінюється дуже повільно, під час війн обов’язково прискорюється. Зокрема й процес формування і консолідації української нації.
Український журналіст Віктор Андрусів написав: «Війна ставить перед нами питання необхідності ключових змін у всіх сферах, щоб вижити. І ми змінюємося. Чимало людей усвідомили себе українцями. Багато російськомовних почали шанувати Бандеру й ненавидіти росіян більше, ніж західняки». Але 73 роки радянщини і понад 30 років «ліберальної» незалежності, коли наша влада принципово не бажала боротися проти антиукраїнських сил усередині країни, ще даються взнаки. Проте зміни все одно відбуваються.
Це можна помітити на прикладі міста Харкова. Ще вчора майже всуціль російськомовний і проросійський, нині він змінюється на очах. Чимало людей, його мешканців, не хочуть мати нічого спільного з росією. Багато тих, хто принципово переходить на українську мову. І що більше москалі знущаються з Харкова, нищать його ракетами і бомбами, вбиваючи дітей і мирних громадян, то більше мешканці героїчного міста ненавидять злочинну країну, котра принесла в Україну стільки горя. Не дивно, що на московських телеканалах дедалі частіше лунають голоси, що мовляв, «українці нам нічого не забудуть і не пробачать». Між іншим, коли в 2022 році лише розпочиналося велике російське вторгнення в Україну, наше СБУ (українці жартома називають свою безпекову структуру – Служба Божа України) перехоплювало телефонні розмови російських агресорів. І один російський солдат сказав своїй матерів в росії:
«Мамо, нас тут тепер (себто в Україні – І. Л.) будуть 100 років ненавидіти». Але в російському суспільстві є такі люди, котрі дуже сподіваються, що українці все забудуть і пробачать. Їх дуже багато серед російської так званої опозиції. Є небезпека, що наші ліберали після війни постараються якомога швидше примиритися з російськими лібералами, котрі мріють врятувати російський народ від будь-якої відповідальності, від будь-якого каяття, геть забувши християнську істину – «без каяття немає прощення». Моя особиста думка така – найкращі відносини між Україною і росією – це відсутність будь-яких відносин. Принаймні на найближчі 50 років… Надто багато могил українців москалі залишили по собі в нашій країні. Щойно у москалів з’явиться надія, що ми забудемо і пробачимо, як вони знову і знову почнуть приходити на нашу землю і вбивати нас.
Якщо можна говорити про якийсь позитив цієї війни, то це те, що мільйони українців нарешті збагнули, що росіяни є нашими ворогами, а ніякими не братами, хіба що братом Каїном…
