Незважаючи на добросусідські стосунки між Україною та Польщею, останнім часом все частіше виринає на поверхню
питання про з’ясування стосунків відносно подій, які відбулися під час Другої світової війни — Волинської трагедії.
Справа істориків, а не політиків
Ті криваві події часів Другої світової війни, які відбувалися на території спільного проживання українців та поляків – на Волині, Східній Галичині, Холмщині, Підляшші, Надсянні та Лемківщині — українці називають Волинською трагедією, поляки — Волинською різаниною.
“На мою думку, у 1943-44 роках на заході України відбувалася чергова польсько-українська війна, в якій постраждало багато цивільного населення. На Волині в 1943 постраждало більше поляків, бо на Волині в 43 році поляки були меншістю”, — зазначив народний депутат Володимир В’ятрович в ефірі “КИЇВ24”.
Він наголосив, що жодні політичні дискусії не додають нічого до розуміння минулого, але вони руйнують нормальні відносини у сьогоденні.
“На жаль, ця війна набула селянського характеру, коли село йшло проти села. Тому серед постраждалих так багато цивільного населення. Це питання потребує досліджень та дискусій між істориками, але воно точно не потребує дискусій між політиками. Я це кажу і як політик, і як історик”, — сказав В’ятрович.
Польська сторона вважає ці події геноцидом, скоєним Українською Повстанською Армією (УПА), тоді як українська позиція акцентує увагу на мотивах УПА та відповідних акціях польської Армії Крайової проти українців.
У 1943 році ОУН було ухвалено рішення про вигнання поляків з Волині, де українці становили близько 80% населення. Це рішення обґрунтовувалося бажанням запобігти поверненню західноукраїнських територій до Польщі та покарати поляків за співпрацю з нацистами.
Спочатку ці акції УПА були одиничними, проте незабаром переросли в масові атаки на польські села. В липні 1943 року загони УПА здійснили напади на понад 100 польських поселень, що призвело до загибелі тисяч людей. У відповідь Армія Крайова активізувала свої дії, що також призвело до насильства проти українських селян.
За оцінками істориків, у Волинській трагедії загинули щонайменше 35 тис. поляків та від 18-ти до 24 тис. українців.
Нині позиція української сторони така, що ми прагнемо пробачити та просити пробачення за скоєні злочини, підкреслюючи важливість вивчення цих подій. А ось польська сторона вважає ці події геноцидом, підкреслюючи масові вбивства, і щорічно 11 липня вшановуючи пам’ять жертв, називаючи цей день “Кривавою неділею”. Польський Сейм офіційно визнав події на Волині геноцидом у 2016 році.
Попри різницю в оцінках, питання ексгумацій польських жертв залишається ключовим у сучасних відносинах. Польські політики висловлюють занепокоєння через те, що без вирішення цього питання Україні буде важко отримати підтримку від поляків на шляху до ЄС.
Пошук порозуміння
Незважаючи на позиції сторін, перемовини стосовно пошуку шляхів до порозуміння тривають.
“Україна готова говорити з Польщею на всі теми, бо справжні друзі можуть відверто обговорювати між собою все. І не лише говорити, але і вирішувати проблеми. Обговорили конкретні технічні, а не політичні кроки, щоб нарешті вирішити питання ексгумацій, яке вже довгий час отруює наш політичний діалог. Не повинно бути жодних політичних перешкод. Приємно відзначити, що маємо порозуміння та бажання рухатися вперед у конструктивному руслі. Минуле, яким би воно складним не було, не може ставити під загрозу сучасну протидію спільним викликам і майбутнє в євроатлантичній сім’ї. Переконаний, що це наше спільне розуміння з польською стороною”, — заявив міністр закордонних справ України Андрій Сибіга за підсумками візиту до Польщі на безпековий форум.
Тим часом в Українському інституті національної пам’яті (УІНП) заявили, що звернулися до Кабінету міністрів з проханням передбачити в бюджеті кошти на програму з пошукових робіт.
“Я попросив уряд на окрему програму виділити хоча б 1 млн. грн. На те, щоб у нас була окрема програма з пошукових робіт, зокрема, якщо будуть польські громадяни звертатися, то ми будемо намагатися їм допомогти”, — сказав керівник УІНП Антон Дробович в ефірі національного телемарафону “Єдині новини”.
Він пояснив, що роками польська сторона не може запустити ні робочі групи, ні міжвідомчі комісії, і польські громадяни вже в розпачі звертаються “безпосередньо до нас”.
В інституті також заявили, що планують проведення пошукових робіт жертв Волинської трагедії у 2025 році. І залишаються відкритими для взаємодії з відповідними польськими інституціями з пошуку, збереження та догляду за місцями пам’яті українців у Польщі та поляків в Україні. Адже офіційні міжінституційні механізми вирішення проблемних питань із польською стороною щодо відновлення та збереження місць пам’яті не діють.
Володимир В’ятрович вважає, що вирішення історичного питання про гідні поховання українців у Польщі та поляків в Україні перебуває в руках польської сторони.
29 серпня 2024 року в ефірі “Польського радіо” міністр оборони Польщі Владислав Косіняк-Камиш сказав: “Без вшанування жертв Волині, Україна не увійде до ЄС”.
Ця резонансна заява запустила в Польщі хвилю інших гучних висловлювань стосовно польсько-українських історичних питань.
Наприклад, 30 серпня 2024 року польський прем’єр Дональд Туск підтримав свого міністра оборони, зазначивши, що Україна так чи інакше повинна буде виправдати польські очікування. І що вона не стане членом ЄС без згоди Польщі.
У політичних колах заговорили про те, що Польща може використати своє головування в Раді ЄС, яке починається з 1 січня 2025 року, для тиску на Україну у питанні Волинських подій часів Другої світової війни.
А нещодавно, 23 вересня, президент Польщі Анджей Дуда, коментуючи слова міністра оборони, заявив в ефірі “Polsat News” що така позиція дуже схожа на позицію путіна. Адже він напав на Україну, щоб зупинити її інтеґрацію в ЄС
“Якщо хтось говорить, що буде блокувати доступ України до Європейського союзу, то тим самим вписується в політику владіміра путіна”, — сказав Дуда.
Він додав, що пошук порозуміння з усіх важких питань, у тому числі й історичних, — в інтересах України.
Галина Гірак,
«Кореспондент»
