Станом на зараз на фронті не видно ознак якогось одного великого і швидкого російського прориву. Але це зовсім не означає полегшення. Навпаки. Противник входить у фазу жорсткого багатоділянкового тиску, коли він не стільки шукає один “переможний” удар, скільки намагається розтягнути нашу оборону по всій дузі, виснажити її, перевантажити логістику, вибити управління, бити по тилу і крок за кроком покращувати своє тактичне положення.
Фактично мова йде про класичну російську модель війни на виснаження. Не швидкість, а тиск. Не маневр, а перевантаження. Не один прорив, а десятки дрібних вклинень, які мають створити ефект постійної напруги по всьому фронту.
Головні зусилля ворог і далі зосереджує на Покровському напрямку. Там його мета зрозуміла: повний контроль над Покровсько-Мирноградською агломерацією і подальший тиск у напрямку Костянтинівки та логістичних вузлів далі на захід. Це не імпровізація, а послідовна операція, яка триває вже багато місяців і залишається одним із центрів російського наступального задуму.
Підтягуються безпілотні підрозділи, групи спеціального призначення, висуваються ближче до переднього краю пункти управління, нарощується контур розвідки. Тобто ворог не відмовився від задуму і буде дотискати саме тут, намагаючись не стільки прорвати фронт, скільки поступово розхитати оборону і змусити нас витрачати резерви.
Друга небезпечна зона – Костянтинівський, Олександрівський і суміжні напрями. Там росіяни намагаються вийти до адміністративної межі Донецької області, розширити зону контролю в бік Запорізької та Дніпропетровської областей і одночасно тиснуть на Костянтинівку з кількох напрямків. Уже видно не просто окремі штурми, а поетапне планування з визначеними рубежами і поступовим введенням сил. Це ознака того, що противник мислить не добою бою, а наступними хвилями операцій.
На Куп’янському напрямку ситуація також залишається складною. Ворог не просто проводить штурмові дії, а системно нарощує присутність у районі Осколу, формує логістичну основу і управління для подальшого тиску. Це означає підготовку не ситуативних атак, а тривалої боротьби за Куп’янський вузол, який має значення як для оперативної географії, так і для подальшого просування.
На Лиманському напрямку та суміжних ділянках спостерігається та сама логіка: більше розвідки, більше інженерного обладнання позицій, більше дрібних штурмових груп, активне використання легкої мототехніки для інфільтрації. Це типова тактика пошуку слабких місць через постійний тиск малими групами.
Окремо треба дивитися на Оріхівський напрямок. Туди вже введено додаткові сили з резервів. Ворог готує нову активізацію у напрямку Малої Токмачки та Оріхова із застосуванням бронетехніки та мототехніки. Попередні атаки були відбиті, але сама повторна підготовка означає, що цей напрямок залишається для них одним із пріоритетних, особливо з огляду на відкриту місцевість, де вони намагаються використати чисельну перевагу.
Паралельно вони планують удари БПЛА і ракетними засобами по військовій та критичній інфраструктурі Запорізької і Дніпропетровської областей. Тобто схема незмінна: тиск на фронті плюс удари по тилу для дестабілізації забезпечення.
На Сумщині, Харківщині і загалом на північно-східній дузі противник також не знижує активності. Він веде розвідку, уточнює наші позиції, застосовує ударні БПЛА, намагається формувати нові точки напруги. Важливо розуміти: росіяни зараз воюють не тільки штурмовими діями, а комплексним розвідувально-ударним контуром, де дрон, артилерія, КАБ, РЕБ і штурмова група працюють як єдина система.
Якщо коротко, задум ворога читається доволі чітко. Не один прорив – а виснаження. Не одна ділянка – а кілька одночасно. Не тільки передній край – а логістика, енергетика, пункти управління, маршрути забезпечення.
Саме тому найближчий період буде важким.
Але є і другий бік цієї ситуації. Російська армія також платить за цей тиск дуже високу ціну. Фіксуються значні втрати особового складу, проблеми з укомплектуванням штурмових підрозділів, зниження якості підготовки, а також внутрішні перевірки через викривлення реальної ситуації у звітності командирів. Тобто ресурс тиску у них є, але він не безмежний.
Більше того, навіть західні військові оцінки зараз сходяться на тому, що росія, попри активізацію, скоріше розраховує на повільне продавлювання і тактичні успіхи, ніж на швидкий оперативний прорив.
Висновок простий.
Фронт входить не у фазу швидкого обвалу, а у фазу жорсткої боротьби на виснаження.
Найбільш небезпечні напрямки зараз – Покровський, Костянтинівський, Куп’янський та Оріхівський. Саме там ворог намагатиметься продавлювати ситуацію найближчим часом.
Наше завдання очевидне: витримати цей тиск, зривати підготовку їхніх штурмів, берегти логістику, бити по їхньому дроновому контуру, знищувати управління і не дати противнику перетворити тактичні вклинення на оперативний успіх.
Розмовляв
Олег Клич
