Олег Вітвіцький
26 червня минають перші роковини від дня відходу до Вічності Стефана Романіва – багатолітнього Голови Проводу Організації Українських Націоналістів (бандерівців), заступника Президента Світового Конгресу Українців, очільника Союзу Українських Організацій Австралії, чільного СУМ-івця, віце-президента АБН. 12 листопада 2025 року великий Український Світ мав би святкувати 70-ліття невтомного українського громадсько-політичного діяча, натомість, у ці дні ми молитовно вшановуємо пам’ять друга Стефана.
Прийнято вважати, що велич тієї чи іншої особи краще оцінюється з висоти часу. Але є постаті, масштаб непересічності яких видно протягом їхнього земного шляху. Вони належать до нечисленної касти незамінних. Їхнє життя – служіння, їхня місія – провід. Вони самі світяться і освічують дорогу своїм однодумцям. Вони не обов’язково посідають високі державні посади, але є справжніми лідерами, драйверами, провідниками, на яких тримається світ. До таких належав Стефан Романів.
Від юнацьких літ до останнього подиху в центрі його життя була Україна. Усі свої думки, сили, таланти він поклав на вівтар боротьби за самостійну і успішну Україну, за українську справу, за свій народ. «Візіонер, широких поглядів» – так про нього відкликались усі, хто його знав.
Водночас, він був одним із найдієвіших творців Українського Світу у повному розумінні цього поняття. Як вірно підкреслив наступник Стефана Романіва на чолі ОУН (бандерівської) Олег Медуниця: «Народжений у далекій від України Австралії, він здобув своєю працею і талантом визнання українців усього світу. До його порад, пропозицій, публічних виступів прислухалися керівники громадських організацій, впливові політики і звичайні активісти». Стефан Романів, справді, був голосом України у світі, її найкращим амбасадором. Провідний член СУМ-у, історик Святослав Липовецький вважає Стефана Романіва Атлантом, що тримав на своїх плечах Український Світ. «Стефан Романів мав дві найважливіші чесноти, що необхідні провіднику: стратегічне бачення і волю це втілювати, – наголошував Святослав Липоцецький. – Маси проектів, що потім мали державний чи міжнародний масштаб він започатковував чи вирішував просто на ходу. Акція «Свічка пам’яті», що він ініціював, привела до визнання Голодомору геноцидом у десятках країн світу».
Не існувало ділянки на українському громадському полі, до якої б не був залучений друг Стефан: виховання молоді, церковні і культурні справи, спорт, захист національних інтересів, розвиток української діаспори, міжнародна підтримка України, зрештою, антиімперська боротьба. З останнім напрямком була тісно пов’язана і його завершальна прижиттєва подорож. 22 червня 2024 року у литовському Каунасі відбувся перший Світовий Конгрес Антиімперського Блоку Народів, до організації якого Стефан Романів був активно залучений. На Конгресі його не лише обрали віце-президентом АБН, але й визначили для роботи одну з найбільш складних ділянок – просувати справу деколонізації Росії і, відповідно, підтримки національно-визвольних рухів поневолених народів на міжнародному рівні. Ніхто не сумнівався, що із цим завданням Стефан Романів справився би на відмінно, але не судилось…
Про Стефана Романіва знало багато людей як в Україні, так і за її межами. Причому, часто ці знання були засновані на грунті особистого знайомства, адже важко віднайти більш комунікабельну та відкриту людину, якою був друг Стефан. За це його, також, любили і поважали. Він однаково легко знаходив спільну мову із світовими лідерами, керівниками держав, політиками і дипломатами та, водночас, із молодими таборовиками із СУМ-у, МНК чи ПЛАСТ-у, нашими військовими та волонтерами, громадськими активістами, біженцями, простими мешканцями українських містечок та сіл. У простоті, любові, життєдайності була його сила, його харизма. А ще він вмів ділитися тією силою, своїм запалом і надихати на працю і звитягу інших.
Саме тому його несподіваний відхід до Вічності став справжнім шоком для сотень і тисяч людей, які його знали. З усіх куточків світу надходили слова співчуття, підтримки для рідних та друзів, адже всі розуміли глибину втрати. У дні прощання із другом Стефаном на його адресу було сказано чимало щирих і теплих слів. Згадували великого українця і державні мужі, і соратники по боротьбі, і його вихованці, і колеги. Світлі спогади про світлу людину звучать і у ці поминальні дні. Усі вони не помістяться у формат однієї статті, тому наведемо цитату із роздумів політичного аналітика Тиміша Мартиненко-Кушлянського: «Стефан Романів був людиною діла. Він працював на українські інтереси буквально 24 години на добу незалежно від віку, родинних обставин та пори року за вікном. Якщо ви слідкували за військовою, економічною та політичною підтримкою, яку надавала Україні Австралія від початку повномасштабного вторгнення РФ, то маєте знати, що практично за кожним рішенням австралійського уряду стояв Стефан Романів, його надзвичайні праця, віра і відданість Україні, а ще – блискуча команда Союзу українських організацій в Австралії, яку за довгі роки вибудував Стефан Романів. Стефан був шанованою в Австралії людиною, дуже любив свою родину і дуже хотів проводити більше часу з онуками. Утім, відкладав в бік усе, коли справа стосувалась України. Його зусилля та лідерство відіграли значну роль у визнанні Голодомору у світі. Він послідовно працював на збереження української ідентичності у діаспорі і безкомпромісно протидіяв «русскому міру» у всіх його проявах. Він гуртував світову українську громаду довкола фундаментальних українських цінностей і надихав людей на працю задля України».
Мабуть, влучніше і глибше не скажеш, хоча кожний спогад про Стефана Романіва віддає теплом і вдячністю. Вдячністю за те, що він був, яким він був, за те, що зробив, кого надихнув і за те, що залишив після себе відданих послідовників, які продовжують виборювати велику українську Перемогу. Він вірив у неї, наближав усіма своїми силами і тому нашим головним завданням залишається її здобуття. Ми мусимо здобути цю Перемогу заради наших дітей, онуків, заради усіх полеглих і живих Героїв і заради пам’яті про великого українця Стефана Романіва!
