Олег Вітвіцький
Питання національної єдності є запорукою реалізації ідеї УССД і, водночас, залишається однією із ключових проблем українського державотворення. Впродовж століть наші вороги, як внутрішні, так, особливо зовнішні, цинічно розділяли українців на хлопів і панів, буржуїв і пролетаріат, «західняків» і «східняків», православних і католиків тощо. Розділяли з єдиною очевидною метою – заволодіти і володарювати Україною. І найбільше вони боялись не українських шабель, штиків чи кулеметів, а саме єдності української нації – того стану, коли вона стає нездоланною.
Натомість, до збереження єдності закликали усі наші національні Пророки: Тарас Шевченко, Леся Українка, Іван Франко, Микола Міхновський, Митрополит Андрей Шептицький та інші. Навіть, у тексті одного з наших духовних гімнів закладено формулу-звертання; «Боже, нам єдність подай». Не «царя храні», а саме – єдність подай, адже, повторимось, що національне порозуміння є одним із ключових факторів успішного державотворення.
В новітню епоху, зокрема, в час повномасштабної війни, питання національної єдності набуло особливої актуальності. Можна сміливо стверджувати про те, що лише за умови, коли українці збережуть єдність, вони зможуть зберегти державу і, зрештою, здобути Перемогу.
Це розуміють усі. Як розуміють і те, що саме війна, спільна протидія ворогу консолідувала суспільство. Захист і оборона держави, свого народу, рідних домівок, дітей та матерів об’єднали українців усього світу.
«Однак, актуальним залишається питання, наскільки сталою є теперішня наша єдність? Адже вона породжена не стільки усвідомленням свого подальшого шляху, скільки консолідацією проти спільного ворога і спільної загрози. Тобто, консолідація проти ворога і вибір курсу спільного майбутнього ще не означають, що наше суспільство досягло того рівня єднання, при якому воно справді зможе рухатися спільними зусиллями заради спільного майбутнього», – переконані ряд аналітиків.
Не варто вважати, що сьогочасна консолідація суспільства має означати однодумство стосовно всього, що нас чекатиме. «Демократична засада, на якій має базуватися наше спільне майбутнє – це єдність у свободі та різноманітті, взаємній повазі та розумінні цінності власної держави та самоідентифікації. Різні та рівні у своїх правах громадяни, що усвідомлюють субʼєктність держави й історичну відповідальність за неї, зможуть спільно розбудувати країну в узгодженому векторі й підтримувати одне одного, – наголошує відомий громадський і церковний діяч отець Богдан Прах. – Рівень підтримки та консолідації можна співвіднести з рівнем довіри. Українці як вихідці з тоталітарного суспільства перманентно жили у стані суцільної недовіри. Це стосувалось як взаємодії з державою та її інституціями, так і в міжособистісних стосунках. Сьогодні ми вийшли на новий рівень взаємодії – зростання довіри в українському суспільстві, яке виявляється як у неймовірній самоорганізації діяльності волонтерського руху, так і на фронті, де ЗСУ працюють напівавтономно, незважаючи на радянськість військкоматів».
А що ж держава, влада? А наша діюча влада продовжує працювати у форматі «прості рішення для складних питань». Тобто, якщо потрібна єдність – давайте встановимо День єднання, нове державне свято. А для певності – створимо Міністерство національної єдності Україні. І все, проблема вирішиться сама собою… Якщо ні, то давайте ще призначимо Міністром єдності і цілим віцепрем’єром посадовця, якому НАБУ і САП висунули серйозну підозру щодо участі у корупційних схемах. І щоб ці НАБУ та САП не заважали міністру працювати, спробуємо їх ліквідувати, а через тиждень, на вимогу громадськості та західних партнерів, відновити. І, одночасно, не забути реорганізувати Міністерство і звести усе до абсурду…
На жаль, такими є наші реалії. На жаль, у такий спосіб національної єдності не досягнеш, а навпаки – можеш поставити під загрозу ті здобутки, за які заплачено дуже високу ціну. Сьогодні необхідно надзвичайно ретельно пильнувати за тим, щоб консолідація українського суспільства не похитнулась, плекати та культивувати ті цінності, які об’єднують. Сьогодні потрібно визнати гідність тих громадян, переважно – молоді, які, з картонками у руках вийшли на акції протесту, попри воєнний стан, і зупинили недолугі дії влади. Вони зробили це мирно, вміло, драйвово, а головне – ефективно, зрештою, як завжди. Тому, на думку багатьох експертів, в Україні значно ефективніше працює громадянська горизонталь, ніж політична владна вертикаль.
І у висліді цих подій, власне, підтримка молоді, запровадження реальних молодіжних програм, зокрема, і у напрямку національно-патріотичного виховання мають стати одним із пріоритетних напрямків державної політики задля цементування національної єдності. Адже сьогоднішня молодь – це повноправне українське суспільство вже завтра. Саме їй, разом із нашими військовими, ветеранами, волонтерами доведеться будувати нову і успішну Україну вже у найближчому майбутньому. А тут і зараз необхідно знаходити і впроваджувати механізми, які убезпечать нас від шкідницьких суперечок про вклад у Перемогу, реформування ТЦК чи виїзду за кордон. Бо саме їх накидає нам ворожа агентура: через соцмережі та інші засоби масової інформації. Ми повинні чітко відчувати і відкидати підступні ІПСО, які є не менш загрозливішими, ніж «кинжали», «калібри» чи «шахеди».
«У вогні перетоплюється залізо у сталь, у боротьбі перетворюється народ у націю!», – наголошував, у свій час, творець Організації Українських Націоналістів полковник Євген Коновалець. Українська нація, очевидно, проходить на цій великій війні процес гартування сталі, виборюючи загартованим мечем своє, Богом дане, право володарювати на грані двох світів. Володарювати мудро, справедливо, об’єднавшись навколо цінностей УССД.
