«Україна вже програла цю війну», – переконано сказав 78-літній чоловік, впевнено дивлячись в об’єктиви камер польського телебачення. Відповідаючи на гострі запитання журналістів, які виявили зворушливу солідарність з українцями, цей чоловік, виказуючи величезний політичний досвід, ретельно добирав слова, даючи чіткі відповіді. Він послідовно стояв на позиціях путіна, доводячи, що саме українці спричинили цю війну.
«Шістнадцять тисяч рóсійськомовних українців вбито на Донбасі українськими націоналістами», – заявив він, натякаючи також на підрив Україною газопроводу Нордстрім-2, що було актом тероризму.
На запитання, чому він викладає версію путіна, а не Зеленського, цей сивий чоловік незмиґно відповів: «Не кажіть про путіна «злочинець», бо вам треба буде сісти з ним за стіл переговорів». Разом з тим, він ствердив, що «не буде російського параду в Києві». Україна віддасть 20% своїх земель й залишиться знелюдненою й зруйнованою. Трамп нормалізує відносини з рóсією, а 75% поляків виступають проти введення своїх військ в Україну. Бо «легко увійти в конфлікт з рóсією» (polsatnews.pl, 25/02/2025).
Хто ж цей таємничий персонаж з дружньої нам Польщі? Знайомтесь: це ЛЄШЕК МІЛЛЄР — колишній прем’єр-міністр Польщі (2001-2004), багаторічний член Сейму, депутат Европарламенту, лідер Союзу Демократичної Лівиці, публіцист. Один з «батьків» приєднання Польщі до Европейського Союзу.
Але. Також вірний учень леніна, член ЦК і Політбюро ПОРП, партійний комуністичний діяч, що входив до вищої номенклатури ПНР, який легко перестрибнув у керівні державні структури Третьої Речі Посполитої, оголосивши себе соціал-демократом. Великий друг путіна й прибічник дружніх відносин з рóсією, який категорично заперечував причетність кремля до польської національної трагедії – катастрофи (насправді російського терористичного акту — прим. RL) польського урядового літака в 2010 році під Смоленськом.
Тепер пан Міллєр з виразним задоволенням ховає Україну (чи не передчасно?), солідаризуючись з Дональдом Трампом і підтримуючи наративи рóсійської пропаґанди. Невже досвідчений політик не розуміє, що перемога і поневолення рóсією України становитиме смертельну загрозу для Польщі, яка стане буферною зоною між москвою і Берліном?
«Путін ПРОГРАВ цю війну, ми побачимо Україну в ЕС і НАТО» – впевнено заявив на саміті в Києві президент Фінляндії Александр Стубб (УНІАН, 24/02/2025). Це не був голос фальшивого оптимізму заради заспокоєння господарів. Це був голос країни, яка в 1940 та 1944 роках спізнала, що таке рóсійський імперіалізм в його руйнівній формі знищень і окупації, але змогла зберегти суверенітет і державність завдяки мудрості свого керівництва, насамперед маршала Карла Маннергейма (1867-1951).
Він певний час жив і навчався у Харкові, бував у Києві й лікувався в Одесі. Був час, коли молодий поручик Маннергейм служив в одній роті рóсійської ґвардії і товаришував з корнетом Павлом Скоропадським, майбутнім гетьманом Української Держави. Швед за походженням, Маннергейм став військовим лідером Фінляндії в її боротьбі проти срср.
Історії неблизьких країн – України та Фінляндії химерно переплелися завдяки бандитським діям рóсійського сусіда й тепер, у важкий час втрат і болісних рішень, нам слід згадати слова Маннергейма, сказані в 1940 році у критичний момент фіналу Зимової війни: «Нам… не можна дозволити собі, аби гіркота, викликана суворими умовами, затьмарювала нашу здатність мислити критично. Те, що армія не розтрощена, дає нам покищо можливість вести перемовини про мир. Якщо оборона впаде, а наші сили напружено до межі, ми втратимо цю можливість… Мир слід укласти негайно»…
І далі: «Делеґація Фінляндії… 12 березня підписала договір про мир. Умови його були винятково важкими… Стратегічному положенню Фінляндії нанесено нищівного удару… Договір про мир забрав у нас безпеку та свободу зовнішньополітичної діяльності… Політичним результатом Зимової війни для самої Фінляндії стало насамперед збереження самостійности, куплене дорогою ціною. Смертельну небезпеку відкинуто граничним напруженням сил усієї нації… Народ Фінляндії може пишатися своїми збройними силами, які, щоправда, були змушеними поступитися переважаючим силам, проте все ж залишились незламними» (цитую за книгою «Мемуари» Карла Ґустава Маннергейма, 2014).
Днями Україна, Европа, світ відзначали сумні треті роковини кривавої широкомасштабної аґресії рóсії, розпочатої 24 лютого 2022 за наказом путіна. За цей час ялтинсько-гельсінкську світобудову вщент знищено, система европейської безпеки, вибудована після закінчення холодної війни, впала, охоплена полум’ям, наче хмарочоси-близнюки в Нью-Йорку після терористичної атаки 11 вересня 2001.
Цікавий факт: лише самі Сполучені Штати з 1990 по 2015 роки уклали 1,100 мирних договорів у рамках побудови архітектури міжнародної безпеки, яка сьогодні зруйнована внаслідок рóсійської аґресії.
* * *
Три роки війни… 1,097 днів страждань, смертей, руйнувань, страхів за життя дітей, близьких, тих, хто на фронті. Але й 1,097 днів мужности, опору, затятих, виснажливих боїв, перемог над знавіснілим ворогом.
Тепер порівняймо тривалість опору України з аналогічними показниками деяких европейських країн у ХХ столітті:
– Фінляндія чинила опір (1939-1940) радянському союзу 105 днів.
Вели збройну боротьбу проти гітлерівської Німеччини (1939-1941):
– Норвегія – 62 дні;
– Франція – 46 днів;
– Польща – 35 днів;
– Бельгія —18 днів;
– Юґославія – 11 днів;
– Голландія – 4 дні;
– Данія – 1 день.
Україна з її слабкою олігархічною економікою, меншими людськими ресурсами, пацифістською непрофесійною владою та недостатньо підготованими й невідмобілізованими Збройними силами зірвала бліцкриґ «другої армії світу», завдала їй смертельних ударів і принизила рóсію та путіна, перекресливши їхні стратегічні плани знищення незалежної держави.
Подвиг українського народу та його Збройних сил навічно увійде до світової історії.
У своїй новій книзі «Третя Світова війна України» (Незалежний Український Медіа Центр, 2024) я застосував нове визначення – «ПЕРЕМОГОПОРАЗКА України».
Це не безглуздий словесний оксиморон, а ємке комплексне гібридне поняття, що передає всю трагічну складність й неоднозначність явища цієї війни.
З одного боку, більшість світових аналітиків є переконаними в ганебній поразці рóсії, яка за три роки так і не досягла головних своїх цілей щодо знищення української держави й поневолення української політичної нації.
З іншого боку, це словосполучення свідчить про трагічний програш України з огляду на страшні невідновлювані демографічні жертви, масові психічні стреси, мільйони біженців, вигнанців та блукачів, злигодні, породжені руйнуванням енерґетичної інфраструктури, житлового фонду, втратою плодючих земель та іншими нещастями.
Амбівалентність поняття ПЕРЕМОГОПОРАЗКА не має породжувати капітуляційні настрої, а навпаки – гартувати волю чинити опір за умов, коли немає добрих рішень. Всі наявні на сьогодні варіанти закінчення війни є гіркими й пов’язаними зі значними втратами й болісними компромісами.
Але є дві червоно-криваві лінії, які нація не повинна переступити, якщо хоче вижити:
Збереження Збройних сил України, як надійного оборонця народу і держави;
Забезпечення існування Української Держави, як ґарантії незнищенности нашого народу, нашої землі та нашої цивілізації (історія, мова, культура, релігія).
Війна між рóсією та Україною, на моє переконання, вже переросла в Третю світову війну – цей погляд я висловив ще в 2015 році. Генерал Залужний вважає, що світовою ця війна стала в 2024 році завдяки участі в ній, крім рóсії, Північної Кореї та Ірану. Подібну думку висловив також генерал Буданов, начальник військової розвідки України, який заявив, що в рóсійсько-українську війну втягнуто більшість розвинених країн світу, що означає, що Третя світова війна вже триває («Кореспондент», 27/02/2025).
Ця війна ще не перетворилася на повномасштабний ґлобальний ядерний конфлікт Півночі та Півдня. Проте світовий хаос, руйнація системи міжнародної безпеки, зростаюча тривога, гонитва озброєнь, прискорене укладання військових союзів – всі ці симптоми свідчать про наближення невблаганного вибуху світового вулкану і лише диво може врятувати людство від нової ґлобальної війни.
Таким Планетарним Дивом, Світовим Чарівником, Збавителем Землі від усіх воєн, всемогутнім Миротворцем і Миролюбцем проголосив себе 45/47 президент США Дональд Трамп, прихід якого до влади в 2025 році радикально змінив геополітичну структуру світу, перегорнув догори ногами, наче в сюрреалістичному сні, звичні уявлення про Добро і Зло, ворогів та друзів, вірність Вітчизні та зраду їй.
Самозакоханий нарцис з манією величі та складною сексуальною біографією, бізнесмен-барига, помішаний на грошах, глибоко аморальний і цинічний.
Спостерігаючи за його промовами та відповідями на запитання, я, як лікар, дійшов до висновку, що Дональд Трамп страждає на глибокий склероз судин головного мозку, що спричиняє постійну брехню, плутанину думок, забуття цифр і фактів, безперервні повтори нав’язливих ідей.
І немає значення чи Трамп формально є аґентом КГБ «Красновим», чи ні. Його відданість путіну є набагато глибшою, ніж слухняність завербованого шпигуна. Це – покора слабкодухого невільника жорстокому Володарю, духовне плазування перед ним… (читайте «Нерозкриту самість» Карла Юнґа).
Тому всім вітчизняним трампоманам і трампофілам рекомендую відкинути прекраснодушні ілюзії. Поготів, що за спиною Трампа майоріють набагато страшніші й небезпечніші постаті – Ілон Маск та Джей Ді Венс, за якими криється їхній ідейний ґуру – проповідник технофашизму, зоологічний ворог України, прорóсійський філософ темряви Кертис Ярвін.
Україні слід готуватися до найгіршого сценарію, в якому бере участь Дональд Трамп та його команда. Недаремно Джон Болтон, колишній радник Трампа, заявив, що угода президента 45/47 щодо припинення вогню в Україні є «близькою до капітуляції».
«Гіркота не може затьмарювати нашу здатість мислити критично». Пам’ятаймо ці слова Маннергейма в хвилини жорстокого вибору. Я б додав: гіркота та ілюзії. Вічні українські наївні ілюзії – сподівання на золото Полуботка, на танки «Леопард», ракети «Таурус», міфічні літаки F16, на доброту дідуся Байдена та грізну постать Трампа чи чарівну усмішку Урсули фон дер Ляєн, які врятують Україну.
Трамп посіяв одну з найнебезпечніших ілюзій у змученій війною країні: ілюзію швидкого миру, хоча в інтересах путіна затягувати цю війну й домогтися повної капітуляції України. Однією з руйнівних ілюзій є українська віра в чарівну паличку союзницької допомоги. На жаль, маятник рухається в протилежному напрямі, що показує приклад США.
Серед наших союзників немає таких близьких сусідів, як Угорщина та Словаччина. Ми могли втратити й Румунію, якби вибори виграв Келін Джорджеску, який був в одному кроці до крісла президента.
Австрія, Греція, Сербія та низка інших країн не є нашими союзниками, а 46% німців виступають за ПРИПИНЕННЯ військової та фінансової допомоги Україні (sprotyv.іnfo, 25.02.2025), незважаючи на прихід до влади лідера ХДС Фрідріха Мерца.
Завдяки короткозорості й хамству Зеленського, ми втрачаємо найближчого, найприроднішого союзника – Польщу, яка звинувачує українське керівництво у зраді, невдячності й повному підпрядкуванні інтересам Німеччини.
При цьому й поляки – і правляча коаліція Туска, і опозиційна партія ПіС – підіграють прорóсійській галасливій групі ультраправих політиків, які роздмухують ворожий міф про «бандерівську Україну», «українізацію/бандеризацію Польщі» й вимагають прийняти закон про заборону скерування польських вояків в Україну у рамках европейських миротворчих сил.
Я кажу ці прикрі речі не для того, щоб посіяти відчай, бо насправді ми маємо поки що вірних друзів у Великій Британії, Франції, Німеччині, Скандинавії, Балтії – але ми мусимо бути готовими до жорстоких і несподіваних поворотів історії.
Сьогодні, на четвертому році інтенсивних бойових дій, вирішується військово-політична доля України. І сьогодні, як ніколи, постає питання про зміну нинішнього керівництва держави й заміну режиму Зеленського-Єрмака на уряд національної єдности з участю опозиції, очолюваної військовим лідером.
Конкретно – генералом Валерієм Залужним.
Президент Зеленський, який не схотів (або не зміг) леґітимізувати продовження свого перебування на посаді за допомогою Конституційного суду України, повинен, на мою думку, виконати свою обіцянку й відмовитись від спроби переобрання на наступних виборах. І не тому, що цього бажають Трамп і путін – мерзотник і провокатор, який лізе в українські справи з усмішечкою Іудушки Головльова.
Володимир Зеленський, який не знав і ніколи не любив України (пам’ятаю, як він пропонував присвоїти історичне звання Великого Українця замість Тараса Шевченка одеському хохмачу Жванецькому), спізнав і фантастичний сплеск світової слави в 2022-2023 роках, і ганебне приниження з боку Білого Дому в році 2025-му. Він дуже гарно зачитував блискучі промови, написані спічрайтерами, й дуже неоковирно й безпомічно відповідав на запитання журналістів, дратуючись й показуючи дріб’язкову мстивість. Оцінку його діяльності дасть історія і, можливо, суд. Але він вичерпав свій потенціал і зірка його згасла.
Україна, яка як ніколи, потребує національно-політичної єдности (а Зеленський сьогодні є фактором розбрату країни), заслуговує на те, щоб її очолила людина, яка на полях битв відстоювала свободу і незалежність; людина, яка розуміється на проблемах не лише суто військових, але й на питаннях геополітичних, стратегічних та національно-історичних, президент, якому б довіряла більшість суспільства – навіть при ухваленні ним дуже важких рішень.
Людина, яка є здатною почати розбудову Української Держави №2, очистивши її від бруду й сорому попередніх років. Такою людиною я бачу Валерія Залужного.
* * *
Мені 90 років. Немає в мене іншої мрії, ніж дожити до миру в Україні. Я переконаний у кінцевій перемозі України й падінні рóсії під вагою вчинених цим народом злочинів. Але це може статися і через двадцять і п’ятдесят років. Якщо я не доживу, – доживуть українці.
Ми вперті. З нами Бог і Тарас Шевченко.
Ми переможемо.
Юрій ЩЕРБАК,
письменник,
Надзвичайний і
Повноважний посол
України в США, Канаді, Ізраїлі, Голова Ради
Незалежного Медіа
Форуму, «Час»
