Писати про інавґурацію президента США на другий день по її завершенні – справа невдячна. Після тисячі коментаторів, блогерів, політологів, астрологів, які встигли розібрати геть усе до «кісточок» ще під час світової трансляції з Вашинґтону – саму церемонію, її учасників, в чому ті були одягнені і, ясна річ, півгодинну промову нового господаря Білого дому.
З усього почутого особливо мені «зайшла» ось ця «спортивна асоціація» шоу: перше місце – за капелюшком Меланії Трамп, друге – за дивацьким емоційним жестом Ілона Маска, його різким випростуванням угору правиці, яке дуже вже нагадує «зігання» маленького злого чоловічка, що розв’язав Другу світову війну… І тільки на третьому місці за рівнем уваги та емоційної напруги опинився, власне, сам винуватець торжества.
До того, що запам’яталося, додав би вельми стриману поведінку подружжя Байденів, яка на контрасті із яскравою атмосферою феєричного дійства видавала якщо не пригнічення, то щось геть відсторонене від ейфорії. Дивлячись на цю статечну пару, напрошувалися слова з відомого фільму про те, що хтось точно був зайвим «на цьому святі життя». Розпорядники церемонії розмістили подружжя експрезидента поруч із трибуною, у фокусі телекамер. Тому, коли на екстраваґантні висловлювання та обіцянки Трампа зал вставав, Байдени принципово сиділи непорушно. Ніби вони знали щось більше. Єдиний раз Байден із дружиною піднялися й зааплодували, коли Трамп оголосив про перемир’я між палестинським «ХАМАСом» та Ізраїлем, тим самим демонструючи, що ця заслуга все ж таки по праву належить його попередникові…
Гірко було дивитися на Джо, коли його наступник прямо й завуальовано дав розуміти, що приходить ледь не на «американську руїну»: розвал, занепад, деґрадація… І тільки він, новий лідер, здатний принести процвітання в кожну американську родину та «золотий вік» Америці. Щось із того спічу мало під собою підґрунтя, а щось точно було висловлено несправедливо, як, скажімо, звинувачення попередньої влади у високому рівні безробіття. Бо, як відомо, саме за адміністрації Джо Байдена безробіття було найнижчим за багато років.
У промові Трампа кожна країна чекала сиґналу. Ми свого не дочекалися. Хіба між рядків, коли прозвучало про «війни, в які Америка не встряватиме». Мені ж чомусь віриться, що саме в той момент, коли минулий і теперішній президенти сиділи в одному лімузині дорогою до Капітолію, Байден давав останні напуття Трампу… саме про Україну. Принаймні дуже хотілося б у це вірити. Але, схоже, Байден, а тим паче Трамп і досі не знають, як зарадити війні в центрі Європи. І це тривожить найбільше.
Після підбиття підсумків голосування за чергового президента США минуло достатньо часу, аби визначитися. І, погодьтеся, для оголошення позиції Трампа вдалішого моменту, аніж інаґураційна промова, годі придумати. Це справді було б почуто всім світом як сиґнал, що для і «віслюків», і для «слонів» американської влади норми міжнародного права щодо непорушності кордонів – святі. Але, на жаль, у Трампа забракло чогось озвучити це на світовий загал. Проте, відповідаючи на запитання, яке вже давно застрягло у зубах журналістів, щодо його передвиборчих обіцянок завершити війну в Україні за 24 години після свого обрання, Трамп спробував відбутися жартом: доба, мовляв, ще не завершилася…
Схоже, мине «не день, не два, не одна нічка та й не годиночка», доки світова спільнота нарешті почує з Вашинґтону недвозначну відповідь: чи новий президент США «умиває руки», даючи аґресору сиґнал розтерзувати Україну, чи все-таки стає поруч із силами світла в досяганні справедливого миру. Не забуваймо, що путін уже виставив «свої мітки», зарахувавши до російських земель чотири південно-східні області України та АР Крим.
Скоро з білим світом неминуче дізнаємося очевидні пріоритети в міжнародній політиці, на які пристає Трамп: завершення кровопролиття в Україні на основі Статуту ООН чи підготовка до польотів на Марс, які новий насельник Білого дому вже встиг анонсувати?
Фото: «Суспільне», «Громадське радіо»
Микола Гриценко, «Грінченко-Інформ»
