Цей епізод з «Історій з історії УГКЦ» — про містечко Кимполунґ (повіт Сучава в сучасній Румунії) кінця ХІХ — початку ХХ століття, у якому певний час жила родина Кобилянських.
Про життя родини Кобилянських у Кимполунзі та діяльність голови родини, Юліана Кобилянського, внаслідок якої в містечку постала українська греко-католицька церква, розповідає співавтор монографії «Нариси з історії УГКЦ на Буковині» та керівник проєктів і програм Центру дослідження українсько-польсько-словацького пограниччя УКУ Андрій Яремчук.
Кимполунґ Ольги Кобилянської
«Буковинські Карпати. Гора від гори стоять в німій величі, одягнені в смерекові ліси. Ріжно сформовані, вганяються під небеса, стоять так нерухомо тисячі літ […] Багато пасем гір Кімполюнґського повіту ще вкриті пралісами. Темно-синьою зеленню миготять із далечіні…», — так в оповіданні «Битва» (1895) Ольга Кобилянська описувала чудову природу навколо мальовничого містечка Кимполунґ, назва якого українською мовою означає «довгопілля». Воно розташоване у глибині гір Південної Буковини і простягається на 10 км над р. Молдовою.
Описи природи письменниця доповнила розповіддю про місцевих жителів — гуцулів, які з діда-прадіда жили на цих вершинах: «Великі і сильні, з слов’янськими чертами, в мальовничій одежі — так сиділи і лежали вони тут. Ось одна молода жінка з трохи зжитим, але гарним, майже дитячим лицем, одягнена звичаєм свого народу барвно й багато […] Її товариші, прегарні чоловіки, стрункі, мов смереки й елястичні, сиділи в хаті тут і там […] На гордих вершинах, в самотніх кутах — проводили своє життя без панів і без наймитів».
Греко-католицька громада у Кимполунзі
Чудова природа та її ресурси приваблювали різних людей. Тож у ХІХ — першій половині ХХ століття у містечку Кимполунґ і навколишніх селах спільно провадили господарство українці, німці, євреї та румуни.
За даними отця декана Івана Шиха, у містечку був не тільки староста, а й суд, податковий уряд, а також три православні, римо- й греко-католицька парафії.
Греко-католицьку громаду в Кимполунзі, за розпорядженням австро-угорського цісаря, було офіційно засновано 1836 року. Вона належала до Буковинського деканату, який входив до Львівської архиєпархії. На той час парафія Кимполунґу об’єднувала 18 дочірніх сіл. Однак на початку у громади не було ані церкви, ані житла для священника, а Богослужіння відправлялися в костьолі.
Юліан Кобилянський — ктитор церкви Святого Димитрія
Ситуація змінилася на краще 1874 року. У червні до Кимполунґу переїхала сім’я Кобилянських. Голова сім’ї, Юліан Кобилянський, батько на той час 11-річної Ольги, отримав посаду секретаря при старості. У Кимполунзі разом із родиною він прожив 15 років — до 12 липня 1889 року.
Будучи вихідцем із Галичини й маючи за приклад діяльність о. Ігнатія Бучацького з Серету, Юліан Кобилянський переймався долею українських греко-католиків, які жили в місті та довколишніх селах.
Кобилянський одразу занурився в духовно-культурне життя місцевої громади. Йому вдалося переконати тодішнього старосту Кимполунґа, Йосифа Кохановського, у необхідності побудови власного храму для греко-католицької громади та, відповідно, передати на будівництво церкви дерев’яну стрільницю — сторожову вежу. Він також розіслав у різні куточки Буковини й Галичини збирачів пожертв, організовував різні благодійні заходи та лотереї.
Так Юліан Кобилянський взяв на себе ношу ктитора, тобто будівничого церкви Святого Димитрія. Сам він пожертвував на будову цього храму 2,000 золотих. Завершилося будівництво церкви 1883 року.
Отець Іван Ших так описував новозбудований храм: «Церква ся — деревляна, простора, ясна, з красним куполом».
На той час душпастирем парафії був о. Михайло Тиндюк.
«Виїдемо звідси. Це — кінець»
Поза тим родині Кобилянських дорого обійшлася ініціатива будівництва української греко-католицької церкви в Кимполунзі. Проти Юліана Кобилянського виступили румунські шовіністи. Його фальшиво звинуватили в тому, що він, начебто, видавав юнакам фіктивні довідки для звільнення від армії та брав за це хабарі. Із селян ніхто цього не підтверджував — навпаки, люди захищали його. З цього приводу його донька, Ольга Кобилянська, написала у щоденнику: «Дорогою татко розповів мені, що поганий підлий українець-перекидчик Тудар подав на нього в суд. Це закінчиться тим, що татко з ганьбою перейде на пенсію. Виїдемо звідси. Це — кінець».
Згаданий Євсевій Тудар доклав максимум зусиль, щоби сфальсифікувати процес, але карна розправа не вдалася — батька письменниці виправдали. Втім цей скандал став однією із причин виходу Юліана Кобилянського на пенсію та переїзду родини з Кімполунґу до с. Димка Сторожинецького повіту, а за 2 роки — до Чернівців.
Розвиток громади УГКЦ у Кимполунзі: отці Проскурницький та Порубальський
Але так чи так, справа, яку започаткував Юліан Кобилянський, продовжувала жити. Церква, яку він будував, уже діяла, і до неї горнулися русини-українці зі всіх довколишніх сіл.
У 1893 році стараннями о. Євгена Проскурницького було завершено встановлення іконостасу і двох вівтарів у церкві, придбано нові ліхтарі, лавки й інше церковне приладдя.
З 1899 і до 1920-х років парафією ревно опікувався о. Лонгін Порубальський. Він заслужив повагу та пошану як серед українців, так і серед представників інших національностей.
За служіння о. Лонгіна заможні місцеві господарі — Костянтин Гаука і Матвій Хім’як, подарували парафії земельну ділянку в с. Руська Молдовиця для будівництва ще однієї церкви. На спорудження великого храму коштів і ресурсів не вистачало, та ще й румуни всіляко намагалися цьому завадити. Однак, незважаючи на труднощі, греко-католики збудували й освятили у 1903 році в с. Руська Молдовиця дерев’яну каплицю Вознесіння Христового. Важливо відзначити, що до неї почали ходити і православні українці, які зазнавали утисків від румунізаторів.
Ідею побудови власної церкви о. Порубальський посіяв і в душах жителів Ватра Дорней. Маючи позитивний приклад, тамтешній господар — Василь Матей — подарував для доброї справи пів морґа поля на мальовничій горі біля Чорного Потоку. Інший місцевий житель — Гнат Свистуляк — забезпечив будівництво лісоматеріалами, а відомий архітектор Василь Нагірний зі Львова розробив проєкт церкви в українській традиції. Спорудження дерев’яного храму, вкритого бляхою, у Ватра Дорней завершилося 1908 року. Тоді ж, у празник Святого Юрія, храм освятили.
Напередодні Першої світової війни до парафії Святого Димитрія в Кимполунзі входили саме місто Кимполунґ, у якому було 233 греко-католики, а також 23 дочірні села, зокрема Руська Молдовиця і Ватра Дорней. Усіх разом на той час парафія нараховувала 726 осіб.
Отже, як бачимо, у ХІХ — на початку ХХ століття, завдяки відданій і ревній праці священників, а також підтримці й ініціативі заможних господарів, свідомих українських патріотів, гідним прикладом яких був Юліан Кобилянський, Українська Греко-Католицька Церква на теренах Кимполунзького повіту жила і розвивалася, гуртуючи довкола себе українців.
Підготувала Оксана Козак,
Департамент інформації Української Греко-Католицької Церкви