Ярослав Соколиk
Ярослав Соколик народився у 1925 р. у весняний радісний місяць квітень. І таким він був: радісний, жартівливий, повний енерґії, ініціятив. Любив мизику, спорт, товариство, рух, мандрувати, подорожувати.
Був джентельмен, щирий, правдомовний, терпеливий, делікатний. В праці “воркаголік”. Чи то в бюрі, чи в городі, що б не робив, праця кипіла.
Синів наших, а потім внуків, безмежно любив, вони були для нього безцінними скарбами. Бавився з ними, вчив як пхати насіннячко по землі розносять, як пильнувати рослини. Вчив їх обов’язковості, щирості, правдомовності. Не терпів неправди і фальшу.
Ми жили разом з моїми батьками. Щосуботи возив маму на базар, щоб сама не тягала торби з закупом. Неділями возив тата на рибу і сам навчився риболовства, але насадити хробака на гачок було для нього тортурою… Таким його пам’ятаю… А потім возив двох — тата і нашого знайомого письменника Федора Одрача. Сідали над рікою, далеко від себе, гіпнотизували поплавки… і, борони Боже, голосно говоритити…
Молодим бігав за м’ячем, був футболістом. В Канаді прожив не цілий рік, як був обраний з української команди до репрезентативної команди Онтаріо в міжпровінційних змаганнях з Квебеком. В тім часі ми ще не зналися. Познайомилися в Пласті.
Ярослав, хоч за контрактом працював на фармі, приїздив до Торонта, збирав хлопців, зорганізував курінь ст. пластунів ім. св. Юрія. Всі старші пластуни і пластунки його знали, бо був одним з перших нашої іміґрації, що отримав правo їзди і возив усіх тягарівкою на табори та зустрічі. Тягарівку дістав для праці, розвозив нею продукти. Був виховником, головою — станичним пластової станиці, комендантом новацького табору “Зореплавці”, де новаки при ранній молитві вистрілювали ракету, а історичної ночі, закутані в коци, дивилися, як астронавти перший раз вийшли з капсулі на місяць і ходили по ньому…
Працюючи студентом літом в Ошаві, на прохання організував для СУМ-у літній табір.
Як купили церкву св. Миколая, допомагав вставляти дошки, щоб клякати… Змайстрував собі письмовий стіл, який по сьогодні в його кімнаті.
Обраний головою КУК в Торонті (1984-1994), заініціював ідею побудови пам’ятника Голодомору і не на українській території, а десь в місті, щоб знав світ.
Член Спортового Товариства “Україна”, член і голова Товариства Українських Інженерів Канади (ТУІК), голова канадської Асоціяції Професійних Інженерів Онтаріо (APEO), в 1986 р. — основник і перший голова Комісії Захисту Громадянських Прав КУК, один з основників Чорної Стрічки (Black Ribbon Day), 5 років був генеральним секретарем СКУ, головою Братства Українців Католиків (БУК) Східної Епархії… і т. д… і т. д…. Повний енерґії, руху. Був всюди, але родина була найважливіша.
Україною жив, відвідував після 1991 р. щорічно. На одній з перших зустрічей з Леонідом Кравчуком, головою Верховної Ради, і дорадниками була розмова про запрошення Кравчука до Канади. Ланцюг громадських знайомств допоміг. Славко — голова КУК Торонто, звернувся до д-р Дмитра Ціпівника, голови КУК-у на Канаду, той знав особисто Рамона Гнатишина. І в короткому часі генеральний губернатор Канади Р. Гнатишин запросив Л. Кравчука до Канади.
Професійно Ярослав почав студії в університеті Раєрсона, в машинобудівельному відділі. Там був його талант, то була потім його праця з любов’ю. Доповнив студії в університеті. Був сам, оплачував науку і життя собі працею в суботи та неділі і в часі літніх вакацій. Їздив поїздом до Вінніпеґу туди і назад і в кухні мив посуд.
Працю почав з лінійкою і олівцем у фірмі “Лінк Белт”, і закінчив її там головним інженером. Був запрошений викладати “business management“ в “Гамбер Каледж”, потім був технологічним дорадником в “National Research Council of Canada”.
Згадуючи це все, думаю: чи був колись вдома? Не знаю, як встигав, але був господарем, вмів все в хаті направити, помогти, і ще мав час на часописи, на книжку та на його улюблений ґольф..
Дістав багато нагород, медалей, як наприклад, медалю губернатора Канади Р. Гнатишина з нагоди 125-ліття Канади. Всі ці відзнаки ховав у шухляду свого письмового стола.
Було це наших понад 60 років щасливого співжиття в партнерстві обов’язків, громадської праці, несподіванок у житті, суму і радости.
Вічна Тобі пам’ять, Славку! Ти заслужив на спокійний відпочинок коло Вічної Ватри…
Оксана Бризгун-Соколик
