Cтефан Романів — надзвичайно активний і ввічливий член катедральної парафії св. апостолів Петра і Павла в Мельбурні, Австралія, довголітній голова і співголова Союзу Українських Організацій Австралії, перший заступник президента Світового Конґресу Українців та найновіше — заступник голови Антиімперського Блоку Народів, несподівано відійшов у вічність. Мабуть, ніхто не міг так довго, жертвенно і бездоганно працювати для своєї церкви, народу і його держави, як цей чоловік. Помер він у Варшаві при повороті додому після останньої своєї службової подорожі до Литви для оформлення нового АБН. Так, недавно Стефан організував наради СКУ у Букарешті.
У моїй довголітній дружбі та співпраці на громадській ниві зі Стефаном, а це майже п’ятдесят років, я не пригадую, щоби він відмовився будь-коли від громадської праці. Це була вже його притаманність — служити, де був покликаним. Його біографія подана вже багатьма організаціями, де він виконував на протязі довгих років певну службу для даної організації. При цьому треба ще пам’ятати, що він займався урядовою провінційною професійною працею, був дбайливим мужем та батьком і навіть дідом у Австралії. Сама віддаль приголомшуюча — Австралія майже п’ятнадцять тисяч кілометрів від України, країни для якої він так трудився і хіба трохи менше чи більше від осідків організацій, яким він служив. Мабуть, половину свого життя Стефан перебув у літаку. Праця виснажлива, а подорожування з різними пересадками тим більше. Правда, Стефан міг залишити Австралію, але я не знаю чи Австралія могла б залишити Стефана. Він був душею української австралійської громади.
При цьому треба згадати також його життєрадісність, ввічливість та доброту. Він зажди був готовим допомогти. Його усмішка була харизматична. Від нього не було чути поганого слова про своїх співпрацівників чи друзів. Він завжди залишав неґативні почування для ворогів свого народу і боровся з тими ворогами на місцевому та на світовому рівнях.
Мені здається, що одним з найбільш вагомих та резонансних для СКУ відзначень було відмічення річниці Голодомору, яке відбулося у 2008 році завдяки та ініціативі Степана — «Незгасима свічка пам’яті», яку передавали з країни до країни по цілому світі. Хоча до цього відзначення прилучилися українські громади цілого світу, то найбільша частина труду та відповідальності належала Стефану. Від того 2008 року до 2024 Степан Романів очолював відзначення річниці Голодомору від імені СКУ.
Досі написане не починає представляти всі організації світового і місцевого характеру членом яких Стефан ніколи не був у пасивній формі, радше завжди він був активним учасником, керівником або очільником. До них треба включити Спілку Української Молоді, де він виростав і пізніше очолював, а також Організацію Українських Націоналістів, де він також виростав, а пізніше очолював. Я колись жартував зі Стефаном питаючи його як він не тільки дає собі раду з стількома обов’язками, але до того і з такої віддалі. Стефан ніколи не жалівся, що у нього забагато обов’язків. Він просто якнайкраще старався виконати їх, і при цьому був завжди приємним і скромним.
Стефан пролетів немов метеор швидко, яскраво, але завчасно. Ми часто говоримо чи згадуємо покійних, згадуючи їхню діяльність, словами не тільки «Вічная пам’ять», але також говоримо, «цю людину буде дуже важко заступити». Щодо великої втрати для українського народу, то тут і без найменшого сумніву, Степана буде дуже тяжко заступити. А про родинні справи я не можу навіть говорити. Він був надзвичайним мужем, батьком та дідом. Дружині Анастазії (Наді), дітям Петрові, Терезі та внукам я не знаю що сказати. Їхня втрата невимовно болюча. Одно певне, що дорогого Стефана ми, його друзі і співпрацівники на громадській ниві, будемо довго згадувати. Якщо хтось заслужений перед Богом та своїм народом, то Степан. Якщо комусь належиться місце у Царстві Божому то Степану напевне.
Вічна Тобі пам’ять, Дорогий Друже! Дякуємо за твої добрі діла, чесноти і службу, а також за дружбу.
Аскольд Лозинський
