Рішення Міжнародного Кримінального Суду (МКС) видати ордер на арешт президента росії владіміра путіна стало знаковою подією в історії міжнародного правосуддя, яке матиме значні політичні наслідки. Віднині голаова рф в очах світового співтовариства стає воєнним злочинцем, контакти з яким є токсичними для будь-якого цивілізованого політика.
Важливо наголосити, що цей ордер на арешт путіна є лише початком розвитку подій, пов’язаних з реалізацією правосуддя як по відношенню до самого путіна, так і по відношенню до його поплічників.
путін сам полегшив міжнародному правосуддю завдання щодо притягнення до відповідальності за скоєні міжнародні злочини, оскільки, мабуть, втративши рештки обережності, публічно на телекамери хизувався насильницькою депортацією українських дітей. Це, очевидно, стало останньою краплею, яка переповнила чашу терпіння міжнародного правосуддя. Такого цинічного і нахабного знущання над міжнародним правом з боку голови держави історія, певно, просто не знає.
Особливістю путіна як вкрай небезпечного міжнародного злочинця є те, що він не тільки не соромиться своїх злочинів, а, навпаки, пишається ними, демонструючи, що його протиправні дії є еталоном дотримання міжнародного права, що, звісно, не може не викликати обурення цивілізованого світу. Навіть скоюючи злочини аґресії та геноциду путін вважає, що суворо дотримується міжнародного права та Статуту ООН. В голові путіна існує абсолютна хвора уява про міжнародне право, що робить його особливо небезпечним злочинцем ґлобального масштабу.
Одним із наслідків видачі ордеру на арешт путіна є те, що він, фактично, стає нев‘їзним в переважну більшість країн світу, які є сторонами Римського статуту і які повинні затримати його у разі в’їзду на їхню територію. Він, фактично, перестає виконувати одну з найважливіших функцій голови держави, пов’язаної із зовнішньою політикою.
Другим наслідком є те, що віднині на путіна не розповсюджується імунітет голови держави. Позбавлений такого захисту путін перетворюється на злочинця, який живе у постійному страху арешту, якщо він опиниться за межами території росії.
Цілком зрозуміло, що тепер росія та її пропаґандистська машина намагатиметься якось вплинути на країни Ґлобального Півдня, щоб дискредитувати МКС і домогтися їхнього виходу з Римського статуту. Однак зробити це буде доволі складно, оскільки вихід з будь-якого міжнародного договору вимагає виконання певних процедур, що потребує тривалого часу. Так, у випадку Римського статуту держава-сторона цього міжнародного договору може вийти з нього лише через рік після отримання Генеральним Секретарем ООН відповідного повідомлення про вихід.
У зв’язку з рішенням МКС може виникнути питання щодо доцільності подальшої роботи зі створення спеціального міжнародного трибуналу зі злочину аґресії. Однак, насправді, видача ордеру не впливає на цей процес.
По-перше, Міжнародний кримінальний суд і трибунал матимуть різні юрисдикції. Якщо в юрисдикцію МКС входять воєнні злочини, злочини проти людяності та акти геноциду, то в юрисдикцію трибуналу – лише злочин аґресії. Іншими словами, обидва міжнародних судових органи не конкуруватимуть між собою, а доповнюватимуть одне одного.
По-друге, саме конструкція трибуналу передбачає його зв’язок з МКС, про що, зокрема, говориться у відповідних резолюціях Європейського парламенту та ПАРЄ. Інакше кажучи, вони співпрацюватимуть між собою.
По-третє, суб’єктами злочину аґресії з точки зору трибуналу є не тільки путін як голова держави, але й також військово-політичне керівництво росії. Тобто видача ордеру на арешт путіну не вирішує питання відповідальності багатьох інших осіб, причетних до злочину аґресії.
Вірогідніше за все, видача МКС ордеру на арешт путіна прискорить процес створення спеціального міжнародного трибуналу. До речі, до цього процесу можуть долучитися США, які не є стороною Римського статуту.
Ордер на арешт путіна і його статус як особи, яку підозрюють у скоєнні воєнних злочинів, може призвести до руйнації леґітимності путіна як президента і в самій росії, особливо з урахуванням того факту, що до президентських виборів у рф залишається менше року. Тепер російське населення, якщо, звісно, дійде до голосування на президентських виборах, буде знати, що голосує за підозрюваного у скоєнні воєнних злочинів. Над своєю долею і перспективами задумаються і російські бізнесові та реґіональні еліти. Навіть російські репресивні органи тепер будуть змушені замислитися над тим, чиї злочинні накази вони мають виконувати і що на них чекає після втрати путіним влади.
Ну, а з точки правової еволюції людства ми можемо зробити загальний висновок: у боротьбі між порушником міжнародного права та самим міжнародним правом врешті-решт перемагає міжнародне право. І така перемога є лише питанням часу.
Олександр Мережко,
юрист-міжнародник,
народний депутат
(“Слуга народу”)
