Так звучить світло. Так звучить диво. Так звучить життя. Так звучить Різдво. Наш «Щедрик». Наш Леонтович. Наша історія, яка в часи війни має особливо символічне значення.
Великий український композитор Микола Леонтович кілька років жив і працював у місті, що сьогодні має назву Покровськ. Викладав тут музику дітям, створив хор і саме там написав другу редакцію «Щедрика», що в ці дні лунає в кожному куточку Землі. Так українець подарував світу музичний дух Різдва.
І нехай кожна людина у світі, почувши його, згадає Україну. Те, як ми боремося сьогодні за головний символ цього свята – за надію й перемогу життя. На нашій землі, у кожному місті, у кожному містечку, зокрема і в Покровську.
Божественна музика, написана там, і зло, яке принесла туди росія, яскраво показує, у чому різниця між нами й ними.
Ми прагнемо творити, а для когось сенс життя – сіяти смерть. Ми хочемо спокою, хочемо справедливості, ми хочемо миру.
Все, що нам треба, – мирно жити на своїй землі, бачити сонце, своє небо, а в ньому – різдвяну зорю, а не іранські «шахеди» й російські ракети. Але декому «скучна і нє хватаєт двіжухі». Ці слова – доказ, наскільки вони далекі від Бога, від християнства, від реальної віри. І це є доказ, чому їхня неволя й темрява програють. Ми це знаємо. Світ знає це.
І це знає Бог. А зло програє. Українці вірять у це й моляться про це. Аби все те лихо й весь той бруд зникли з нашої землі назавжди. І українці, безумовно, заслуговують на це.
Дорогий народе!
Сьогодні дуже особливий вечір. Святвечір.
І це наше третє Різдво в часи війни. Наша велика українська сім’я не може відзначати його повною мірою – так, як хотілося б, так, як це має бути.
Не всі з нас удома, на жаль. Не в усіх, на жаль, є дім. І не всі, на жаль, із нами. Однак попри всі біди, які приніс ворог, йому не вдалося захопити або знищити головне – наші серця, світло всередині нас, віру в добро й милосердя, людину всередині кожного з нас.
Ми не втратили своїх цінностей, і тому сьогодні ми вшановуємо всіх, хто віддав життя, захищаючи нас. Ми молимося сьогодні за всіх, хто на фронті, щоб повернулися живими. За всіх, хто в полоні, щоб повернулися додому. За всіх, кого росія загнала в окупацію. Всіх, кого змусила поїхати. Всіх, кому непросто, але вони не втратили Україну в собі,
а отже, їх ніколи не втратить Україна.
А тому, хоч би де ми сьогодні були, ми точно разом. Ми вдруге відзначаємо Різдво в одну дату як одна велика сім’я, єдина країна. Вдруге у новій історії Різдво об’єднує всіх українців. Ми сьогодні пліч-о-пліч. І ми не загубимося. Наживо чи подумки ми привітаємо одне одного, подзвонимо батькам, поцілуємо дітей, обіймемо рідних, згадаємо своїх. Наживо, на відстані чи в душі – українці сьогодні разом. І допоки ми це робимо, у зла немає шансів. І ця наша єдність і тепло одне до одного і є справжнім духом Різдва, його унікальною атмосферою, яку ми попри все збережемо всередині себе й поділимося з тими, хто поруч. З усіма, кого ми любимо. З усіма, хто для нас такий рідний.
А це сьогодні кожен українець і кожна українка.
Я вітаю всіх вас із Різдвом Христовим!
Нехай у наших душах панує світло віри, серця наповнить світло надії, а кожен дім – любов і достаток. Нехай Господь береже вас, ваші родини, нашу Україну.
Хай із його допомогою зникне все те зло, що прийшло в наш дім. А замість нього будуть добро й справедливість. Хай буде мир і достаток.
І щоб кожна дитина була здоровою. Зраділа подарунками. Усміхнулась. Попри все відчула це свято. І хай буде найцінніше – коли сяють від щастя дитячі очі.
Саме те, за що ми боремось.
Саме те, за що молимось.
Саме те, на що ми заслужили.
Зі святом вас, дорогі українці, дорогі українки!
Христос народився!
Славімо його!
