Слава Ісусу Христу!
Слава Україні
Вчорашні події спонукали опублікувати цю статтю. Побувавши на похороні героя України, славного Юрія Шухевича, помітила одну дуже неґативну деталь.
Прикро, що мало хто помічав скромну, тендітну жінку — сестру Юрка, доньку Романа Шухевича — Марію Шухевич. Боліло, що навіть найменшого словечка не було сказано про сестру Юрка. Вона скромно і тихо стояла на похороні, вдивлялась у далечінь.
Невже ми так легко в ці важкі часи для України можемо нехтувати такими святими речами? Стояла ціла родина Шухевичів на чолі з Марією Шухевич і не можна було сказати слова про цих людей? Неправильно… Мене особисто заболіло в серці. Було боляче дивитися на байдужість до особи Марії Шухевич.
Дану статтю присвячую цій великій доньці славного народу, адже вона теж зазнала чимало болю, страждань та поневірянь.
Спробуємо перегорнути деякі сторінки з життя Марії Шухевич.
ОТОЖ, ПРО ГОЛОВНЕ
Народилась Марія-Софія Шухевич 16 жовтня 1940 році в родині Романа та Наталії (Березинської) Шухевичів.
Марія-Софія ТРИЛЬОВСЬКА: «Пам’ятала хіба, що нас усіх з дому забрали в тюрму — маму, брата, мене й бабусю».
Марію забрали від батьків, коли їй було лише п’ять років, і відвезли далеко від Львова — в дитячий будинок міста Слов’янська. Записали тут як Березанську, перекрутивши дівоче прізвище мами Березинська. Зі спогадів Марії Шухевич: «Метрика була не моя. Мамине прізвище, яке було – Березинська, вони зробили Березанська. Рік народження – 1942-й, а в мене 1940-й. Дата народження інша. Росіянка. Місце народження написали Сталіно, я народилась в Кракові».
Зі спогадів Марії Шухевич: «Пам’ятала, що нас усіх із дому забрали в тюрму — маму, брата Юрка, мене й бабусю. Відтак мене й Юрка доправили в дитбудинок. Брат утікав звідти, бо на сім років старший за мене, а я залишилася. Тож знала, що брат у мене десь є. Про маму склала собі леґенду. Гадала, що нас заарештували фашисти, бо, вихована в радянському дусі, не уявляла, що так могла вчинити совєцька влада. Тож вважала, що маму нацисти розстріляли. І не знала, що вона жива, зносить великі страждання й жахіття комуністичного ув’язнення. У 1956 року я отримала від матусі лист».
Вперше Марічка дізналася, що в неї є МАМА. Зі спогадів Марії Шухевич: «Тоді я мала 14 років. Певна річ, цей лист приніс мені невимовну радість. Мама, як дуже віруюча людина, написала: «Я так дякую Богові, що врятував тебе, що знайшла тебе, що нарешті зможу тебе побачити». Я тоді була комсомолкою, і нас виховували, що віруючі — це суспільно відсталі бабусі. Мене трохи гнітило, що саме моя мама така несвідома й вірує в Бога».
Ви лише подумайте і вникніть в глибину пережитого. Наталія Березинська пройшла через радянські тюрми й табори, через знущання і тортури, не зламалась, вижила в ім’я України, дітей, рідні.
1956 року її нарешті звільнили. Найбільше її турбувало, де її діти. Оголосила голодування, щоб дали адреси сина й доньки. З роками казала, що знала, що Юрко сидить, його перевозять у різні табори, що над ним знущаються. Про донечку взагалі нічого не знала.
Близько місяця Наталія Березинська голодувала і їй дали-таки адресу де перебувала Марійка. Донечка перебувала в дитбудинку.
Страшно подумати і уявити, але вони так і не зустрілися, Наталію знову заарештували.
Дівчинка зростала у Слов’янську, там і закінчила школу, потім переїхала в Дніпропетровськ, закінчила там технікум. Це був світ, просякнутий радянщиною. Інакшого, зрештою, й не знала.
Коли Марії Шухевич було 20 років (1960 р.) вперше приїхала в Західну Україну. Мами тут не застала, бо була арештована.
Зі спогадів Марії Шухевич: «Мене взяли до себе жінки, з якими вона сиділа в таборі. Отоді й почала дізнаватися, хто я, чиїх батьків донька, що таке насправді УПА, Головним Командиром якої був мій батько. Не приховую: важко було все це усвідомити. Вони казали, що їх катували, з них знущалися, їх убивали, але не корилися поневолювачам, боролися підпільно, відчували активну підтримку українського люду. Не могла спочатку цього сприйняти. Хіба таке може бути? Адже радянська влада така хороша, завжди втовкмачували мені в дитбудинку, — одне слово, цинічна комуністична пропаґанда заволоділа моєю дитячою душею. А тут, у колі моїх нових львівських знайомих, кожен оповідав власну історію про ув’язнення, боротьбу УПА. Я поступово оговтувалася, починала осмислювати правдивість слів. Це тривало, можливо, років зо три. Крім того, Юрко, який ще сидів, писав у листах: «Ти зауваж, що влада говорить, і подивися, порівняй, як насправді ми живемо. Бачиш, що це не так. То, мабуть, треба вірити тим людям, які пройшли через горнило боротьби та радянських тюрем».
Вступила до Львівського політехнічного інституту, тепер це Національний університет «Львівська політехніка». Невдовзі випустили маму Наталію Березинську і Марія поступово вникла в усі жахіття, через які пройшла велика родина Шухевичів, Березинських.
Марія Шухевич теж пережила безліч допитів КДБ. Із спогадів Марії: «Неодноразово мене переконували зректися родинних зв’язків, але даремно, я вже була не комсомолкою зі Слов’янська, а донькою героїчних батьків. Тож спецслужби хіба постійно тримали мене в полі зору. Скажімо, щороку з мамою їздила до брата Юрка на побачення: його було ув’язнено то в Томську, то під Казанню. Їздили, як правило, влітку. Мені не давали відпустки, щоб не мала змоги поїхати з мамою до брата. Викликали в управління КДБ на розмови, допитували, переконували, що не варто стареньку матір тягнути в далеку подорож. Одного разу Юрко написав, що йому дозволили побачення з рідними. З мамою знову помчали до нього. Важко було добиратися, бо на протилежний берег Волги ходив пором лише у певні години та дні. Приїхали в тюрму під Казанню. А нам не дозволили побачитися з Юрком, мовляв, він порушив режим і йому побачення скасували».
В політехнічному інституті Марія здобула спеціальність інженер з водопостачання. Вийшла заміж.
Зі спогадів Марії: «Максима, чоловіка, після закінчення вишу скерували на роботу в Казахстан. Через рік я закінчувала інститут, уже вагітною була, тож на розподілі попросила відкріплення. Парторг інституту каже — ні, нехай їде за чоловіком. А Максим уже з Казахстану встиг повернутися до Львова. Щоправда, справу вдалося владнати, мені дали таки вільний диплом. Але постала інша перепона: чоловік мав львівську прописку, а я ні, отже ніде на роботу мене не брали. Світ не без добрих людей. Директор проектного інституту, де я раніше працювала, за національністю єврей, партійний, походив із західної Білорусі, але він не був цілком радянською людиною. Цей єврей поїхав у міністерство й випросив для мене місце. Більше того, проектний інститут споруджував житловий будинок, і моїй сім’ї, завдяки директорові, там надали помешкання. Так осіли у Львові”.
І донині проживають у Львові.
Варто зазначити, що Марія Шухевич бувала в Оглядові, і на відкритті пам’ятної дошки батькові, і на відкритті пам’ятника, а скільки разів не повідомляючи нікого приїздила просто навідатися до родинного гнізда, помолитись на цвинтарі, мало хто знає.
Вчора на похороні ми підійшли до Марії Шухевич, одразу впізнала Галину Григорівну і сказала: «Оглядівці». Обійняла і так щиро посміхнулася, я зрозуміла, яким теплом наповнилося її серце. Передавала велике вітання і промовила: «Поклоніться моїй рідній стороні, моєму родинному гніздечку». Ми ж побажали їй Божої опіки і благословення!
З Марією Шухевич я познайомилася вперше. Ви навіть не уявляєте, які емоції я пережила і переживаю досі!
І на закінчення
ЦИТАТИ З ВИСТУПІВ МАРІЇ ШУХЕВИЧ
«Я звертаюся до молоді: бережіть нашу історію. Наші діди і батьки її творили. І ніхто не має права нам говорити: що і як нам далі робити».
«Один спомин про тата – що я в кухні сиджу на підвіконні, переді мною стоїть тато, лиця я не пам’ятаю, але в нього є біле кучеряве волосся і я бавлюсь цим волоссям».
«Ну ви собі не уявляєте навіть, як то мені було тяжко сприйняти! Я була переконана, що от радянська влада – то просто свята! А потім почала деталі перебирати – що трапилося з мамою, що з бабусею, що з іншою бабусею, що трапилося з батьком, що з Юрком. Дуже важка психологічна переорієнтація, – та я вистояла».
«Невід’ємною частиною перетворень, які відбуваються в українському суспільстві, є об’єктивне вивчення та переосмислення минулого. Ми повинні знати якнайбільше правди про таких українців як Роман Шухевич, які творили бойовий дух нашої нації».
«Мій тато — Роман Шухевич, мама — Наталія Березинська, дали нам з Юрком велику любов до Бога і України. А правду Божу ніхто не зможе побороти».
Від себе додаю: бережімо пам’ять, бо вона вічна, плекаймо любов до своїх героїв, поетів, письменників, митців, до всього українського, адже зараз за це стоять і боряться наші новітні герої, не паплюжмо свою гідність, свободу, своє ім’я «українець», надто дорога ціна.
В єдності сила народу, Боже, нам єдність подай».
«Фейсбук» Василини Паньків
Фото: «Вісник Розділля»
