УІС
1 листопада у Києві відбулась міжнародна конференція «Північний Кавказ як рубіж безпеки Європи», присвячена третій річниці визнання Верховною Радою України Чеченської Республіки Ічкерія тимчасово окупованою.
За словами одного із співавторів тексту історичної постанови українського парламенту – політолога, офіцера Збройних Сил України Михайла Басараба: “Ідея про те, що настав час, аби Україна нарешті де-факто визнала незалежність Чеченської Республіки Ічкерія, виникла у перші тижні повномасштабного вторгнення в 2022 році. Ідея належить українцям і народилася вона у Києві. До обговорення правильної формули цього рішення запросили професора Володимира Василенка – відомого правника-міжнародника і дипломата. За підсумками низки обговорень Володимир Андрійович підготував фінальний текст проекту постанови. Необхідні документи і свідчення про період проголошення незалежності Чеченської Республіки Ічкерія професор Василенко отримав від Ахʼяда Ідігова – екс-голови парламенту ЧРІ.
У квітні 2022 року вже був готовий текст проекту постанови Верховної Ради України про визнання фактів збройної агресії і окупації ЧРІ та факту геноциду чеченського народу. Аби ця постанова потрапила на голосування до сесійної зали, групою ентузіастів було пророблено колосальну лобістську роботу в Україні та за її межами. Наявними можливостями неформальних звʼязків цей проект було передано представникам всіх можливих державних структур, велася персональна робота з парламентарями. Ця ідея була презентована одразу кільком середовищам чеченського національно-визвольного руху. Усі вони одразу схвалили її.
Бачачи всередині України обережність і скепсис стосовно ухвалення цього документу, каналами «народної дипломатії» робилися навіть спроби виходити на наших найближчих європейських союзників, аби спочатку вони у своїх парламентах ухвалили таке рішення щодо ЧРІ, а вже потім за ними Україна. Ті, з ким говорилося за кордоном, сприймали ідею, але не більше.
В якийсь момент здавалося, що використано усі можливості, але перспектив ухвалення не видно. Однак, постанова чекала свого часу. Йшла рутинна непублічна робота з її просування. В силу сукупності зусиль і обставин 18 жовтня 2022 року Верховна Рада України ухвалила постанову «Про засудження збройної агресії російської федерації проти Чеченської Республіки Ічкерія, окупації її території та злочину геноциду Чеченського народу». Мало хто знає, за яких обставин фактично в останній момент у назві постанови слово «визнання» було замінене на «засудження». Саме тому, багато хто досі помилково вимовляє назву постанови зі словом «визнання».
На думку модератора першої панельної дискусії конференції народного депутата України Олега Дунди: “Ця подія стала ще одним камінчиком в фундаменті деколонізації російської імперії та необхідності прийняття закону стосовно формування основ державної політики щодо взаємодії з національними рухами імперії”. Спікерами під час першої частини дискусії були Президент України Віктор Ющенко, Прем’єр-міністр Чеченської Республіки Ічкерія Ахмед Закаєв, голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров та інші. Під час свого виступу Віктор Ющенко наголосив, що Україна повинна рухатись до лідерства як у Європі, так і серед поневолених московією народів.
У роботі конференції взяла участь делегація Антиімперського Блоку Народів у складі Президента АБН Олега Медуниці та виконавчого директора організації Олега Вітвіцького. АБН має тривалу історію співпраці із чеченським національно-визвольним рухом, один із найважливіших періодів якої припав на час московсько-чеченських воєн. Гуманітарна та інформаційна підтримка боротьби чеченського народу були одними із головних складових цієї співпраці. Водночас, на окрему увагу заслуговує історія порятунку Алли Дудаєвої, яка відбулась, за координації АБН, та завдяки членству Організації Українських Націоналістів (бандерівців).
Про це у своєму виступі на конфереції підкреслив Олег Медуниця. Він, також, додав: “Сьогодні ми засвідчуємо свою повну і надійну підтримку боротьбі чеченського народу за свободу і віримо, що, як і інші народи Північного Кавказу, чеченський народ здобуде волю і відновить свою державу”.
Пригадуючи події, які передували прийняттю історичної постанови Михайло Басараб зауважив: “Хотів би окремо відзначити в процесі просування проекту цієї постанови Ганну Гопко і Ярослава Юрчишина, які включилися у процес по-повній. Ганна ще головою комітету ВРУ у закордонних справах минулого скликання підіймала тему поневолених Росією народів, коли це не було мейнстрімом, як кажуть. Ярослав не лише істотно долучився до просування проекту постанови щодо ЧРІ у стінах Верховної Ради, але й згодом ініціював та очолив парламентську ТСК стосовно розробки основних засад державної щодо поневолених Росією народів”.
Не випадково, що Ярослава Юрчишина, який модерував другу панельну дискусію конференції “Північний Кавказ в новій стратегії безпеки НАТО”, постановою Кабінету Міністрів Чеченської Республіки Ічкерія, було нагороджено орденом “Дружби”. Участь у другій частині дискусії взяли екс-міністр зовнішніх справ Польші, генеральний секретар Європейської партії консерваторів і реформаторів Анна Фотига, італійський історик та письменник Франческо Бенедетті, директор програм Центральноазійсько-Кавказького інституту США Лаура Ліндерман.
Високими державними нагородами Чеченської Республіки Ічкерія були нагороджені також народні депутати України Марія Мезенцева, Людмила Буймістер та Олег Дунда. Вони у своїх виступах, разом із керівниками Верховної Ради України – Русланом Стефанчуком та Олександром Корнієнком, наголошувала на важливості прийняття Закону України про підтримку національно-визвольних рухів поневолених народів.
У підсумковій декларації, яка була прийнята учасниками конференції, стверджується, що деокупація, відновлення верховенства права та дотримання прав всіх народів Північного Кавказу – складові елементи довгострокової європейської стабільності. Для Європейського Союзу, Туреччини та Сполучених Штатів Америки вільний від російського гніту Північний Кавказ є гарантом політичної стабільності Євразії.
Підтримка народів регіону в їхньому прагненні до свободи, безпеки та гідності є невід’ємною частиною політики стримування та справедливого миру. У такій ситуації для західних політиків та експертів критично важливо почати розглядати Північний Кавказ не через загальноросійську призму, а як самостійний макрорегіон зі своїми особливостями, елітами та власним майбутнім. Важливо розпочати діалог з тими, хто має власне бачення майбутнього для регіону, не зав’язане на подальшому знаходженні у “в’язниці народів”.
“Учасники конференції підтримують розробку та імплементацію поетапної Дорожньої карти деокупаційної політики щодо Північного Кавказу, – йдеться у декларації, – через використання механізмів універсальної юрисдикції, документування злочинів, підтримку звернень до міжнародних судів та договірних органів, розширення персональних та секторальних санкцій за репресії, військову мобілізацію, депортацію та культурне знищення, захист біженців та переселенців, підтримку політв’язнів, доступ до медико-психологічної допомоги, збереження мови та культури та протидію дезінформації, підтримку незалежних медіа та експертної аналітики”.
