Як і навіщо це зробили за наказом кремля 82 роки тому
Україна називає підрив греблі Каховської ГЕС однією з найбільших техногенних катастроф і звинувачує росію. За твердженням Києва, росіяни давно замінували греблю і вночі на 6 червня підірвали там вибухівку.
Натомість росіяни ще вдосвіта заперечували катастрофу, хоча саме вони контролюють греблю. Проте за кілька годин вони звинуватили у руйнуванні Україну, яка нібито обстріляла ГЕС ракетами “Вільха”.
Експерти ще раніше вказували, що греблі на Дніпрі будувалися у радянські часи з розрахунком на ракетні удари.
А зафіксовані на відео пошкодження вказують, що підрив здійснили, заклавши велику кількість потужної вибухівки зсередини споруд станції, зокрема в машинному залі.
Подібна історія на Дніпрі вже була в історії — під час Другої світової. Гребля ДніпроГЕСу тоді була набагато більшою за нинішню Каховську.
Щоб запобігти наступу німецьких військ, радянські спецслужби заклали вибухівку і підірвали у Запоріжжі найбільшу на той час греблю Європи. Тоді загинули тисячі людей.
Керівництво срср довго звинувачувало у підриві німців. Які, до слова, коли відступали з України в 1943 році, також підірвали греблю, хоча і не так масштабно.
Багато деталей підриву 1941-го та 2023 років видаються схожими.
Як підривали ДніпроГЕС
У серпні 1941 року радянська армія відступала під натиском німецьких військ. Командування червоної армії вирішило підірвати мости в Запоріжжі та греблю ГЕС (яка була ще й мостом), щоб завадити ворогу переправитись на лівий берег Дніпра.
Проте підрив здійснили так стрімко, що ні військових, ні цивільних про це не попередили. Тож, за даними істориків, загинули тисячі людей, яких змило величезною хвилею.
У 2011 році українські документалісти випустили фільм “Рівень секретності”, в якому вперше гучно пролили світло на трагедію в Запоріжжі. Згодом численні дослідження, мемуари та документи дали ще більше деталей про ту трагедію.
В часи срср офіційно вважали, що ДніпроГЕС підірвали німці. Радянська пропаґанда повідомляла саме таку версію.
У серпні 1941 року німці наблизились до Запоріжжя, яке лежало на лівому березні Дніпра. Зранку 18 серпня німецькі війська підійшли упритул до міста, але штурму станції чи спроби атакувати переправу ще не було. Гребля перебувала під радянським контролем.
Відступ радянських військ прогнозували, тому, як твердять документалісти, варіант підриву передбачили заздалегідь. Історики вважають, що підірвати станцію та міст вирішила ставка верховного головнокомандування срср. Її повністю замінували ще на початку серпня.
Відомо, що підривом займався НКВС. Про операцію знало обмежене коло осіб.
“Вибух мають організувати таким чином, щоб не тільки завадити ворогу перебратись на інший берег, а й знищити якомога більше його техніки і живої сили”, — цитують у фільмі мемуари заступника голови раднаркому срср михайла первухіна.
Підірвати ДніпроГЕС доручили саперу, інженер-полковнику борису епову і підполковнику олексію петровському. Вони підпорядковувались безпосередньо ставці верховного головнокомандування у кремлі.
Показово, що епов виконував різні важливі завдання партії. Саме він брав участь у підриві Храму Христа Спасителя у москві.
На початку серпня на місце доправили близько 20 тонн толу. Сапери нашвидкуруч замінували греблю.
Документальні джерела свідчать, що 18 серпня близько 20:15 пролунав вибух. У стіні греблі утворився пролом завдовжки близько 165 метрів (із загальної довжини в 600 метрів). Руйнування виявились більшими, ніж планувалось.
“Ми перебували у Запоріжжі, коли раптом земля захиталась під ногами. Вибух величезної сили струсив повітря”, — згадував у мемуарах командувач південним фронтом Іван Тюлєнєв.
Внаслідок прориву, як вказують історики, утворилась багатометрова хвиля (від 5 до 30 метрів заввишки, при цьому загальна висота греблі складала 60 метрів), яка понеслась нищити все на своєму шляху.
Нижче за течією від станції були тисячі людей — мешканці прибережних сіл, біженці, які готувались переправитись на лівий берег, та навіть війська, що відступали.
Є численні свідчення, що загинули багато радянських військових, які базувались на острові Хортиця.
Очевидець Олексій Доценко, який ще був живий в 2011 році, згадував, що вода пішла несподівано, а вже майже ніч. “Розливатись почала вода, а куди діватись? Хтось на деревину виліз, рятувались як могли, але врятуватись було практично неможливо”, — згадує він.
“Цілу ніч крики, рятуйте, корови пливли і ревли, а люди по деревах лазили. Рятувати людей було нікому. У плавнях потопились майже усі. Сила води горнула все на світі. Позносило все на березі”, — згадував Доценко.
Чому ж вибух був настільки несподівано потужний?
Історик Валерій Мороко наполягає, що помилились з кількістю вибухівки. “Заклали 20 тонн толу, вважали, що розрив буде невеликий, метрів 35 (а вийшло 165) при загальній довжині 600 метрів. Якби так сталось, то втрати були б менші, прорахувались”, — наполягає він.
У своїх мемуарах заступник голови раднаркому срср михайло первухін згадує:
“Вночі був в цк і доповів сталіну, що греблю ДніпроГЕС підірвали. Він відповів, що правильно зробили, бо зупинили просування німців на цій ділянці фронту”.
Подальші події показують, що такий потужний вибух став шоком для військових. Саперів спочатку заарештували, думали про диверсію.
У фільмі “Рівень секретності” цитували телеграму начальника політуправління південного фронту мамонова на ім’я керівника державного політичного управління червоної армії мехліса.
“Підполковник петровський — начальник відділу інженерного управління штабу фронту та підполковник епов, представник генерального штабу, не поінформували військову раду фронту і підірвали греблю та міст. Підрив ДніпроГЕС поставив у складну ситуацію близько 3 тисяч людей, які перебували у цей час на Хортиці. Винуватці вибуху були арештовані, їх судить військовий трибунал”, — йдеться в документі.
Розгляд тривав кілька днів. Але, як кажуть історики, з москви надійшов наказ звільнити саперів, їх відправили у столицю. І досі сперечаються, чи була така необхідність швидко підривати міст.
Валерій Мороко вважає, що ні. Був час провести евакуацію і переправити війська, які відступали.
Історик Віктор Король назвав рішення про такий підрив злочинним, адже про це нікого не попередили. Він наполягає, що військовим воно не надто допомогло.
Що відомо про загиблих
У багатьох джерелах можна знайти великі цифри про загиблих. У документальному фільмі йдеться про 100 тисяч мирних мешканців та 20 тисяч радянських військових.
Інші історики кажуть про 80 тисяч. Проте є й ті, хто ставить під сумнів такі втрати.
Запорізький історик Володимир Лініков в інтерв’ю “Радіо Свободі” запевняв, що цифра в 3 тисячі жертв “найближча до правди”.
За його словами, в березні 1942 року в “Берлінській ілюстрованій газеті” йшлося саме про 3 тисячі жертв.
“Ми ніколи не дізнаємося точної кількості жертв, тому що на той момент їх ніхто не підраховував. Проте напевно можна сказати, що дані про 80 тисяч чи 100 тисяч загиблих — це абсолютні вигадки”, — вважає Лініков.
А от в чому точно сходяться усі дослідники цієї теми — що від підриву практично не постраждали німецькі війська, які були далеко від Дніпра. Вони втрат не зазнали.
Німецька армія зайняла Запоріжжя через півтора місяця. У лютому 1942 німці забили пролом у греблі й встановили нові турбіни. Згодом вони відновили роботу ДніпроГЕС.
Вже в 1943 році німці самі підірвали ГЕС, щоб зупинити контрнаступ радянських військ.
Восени-взимку 1943 року німці поступово руйнували частину мостового переходу. Зокрема для того, щоб водою знести понтонні переправи червоної армії, які звели нижче по річці для форсування.
Як вказує історик Володимир Лініков, підрив ДніпроГЕС німцями у силу різних обставин виявився набагато меншим, ніж від радянського вибуху.
Після усіх цих пошкоджень роботу станції відновили лише в 1947-50 роках. Тоді вона була єдиною на Дніпрі. Решту ГЕС дніпровського каскаду збудували пізніше.
Нещодавно історики опублікували ціле архівне німецьке відео, на якому видно масштаби руйнувань ДніпроГЕС станом на травень 1942 року.
«ВВС-Україна»
