21 березня Отець і Глава УГКЦ Блаженніший Святослав разом із єпископом-помічником Київської архиєпархії Андрієм Хім’яком помолився панахиду за упокій
новопреставленого Патріарха Філарета у Свято-Михайлівському Золотоверхому соборі та попрощався із покійним. Фото: УГКЦ
Патріарх Філарет (Михайло Денисенко), один із найвпливовіших релігійних діячів сучасної України та ключова постать у боротьбі за незалежну Українську Православну Церкву, відійшов у вічність 20 березня 2026 року на 97-му році життя. Його життя охопило майже століття глибоких політичних і суспільних трансформацій, від радянських репресій до відновлення української державності та нинішньої боротьби за її суверенітет. Упродовж цього часу Філарет залишався послідовним захисником духовної незалежності, національної ідентичності та ролі віри в суспільному житті.
Народжений у 1929 році на Донеччині, він вступив на шлях церковного служіння в умовах, коли радянська влада активно переслідувала релігію. Попри ці обставини, Філарет зумів піднятися церковною ієрархією, ставши одним із провідних представників православ’я в Україні. Його рання діяльність вирізнялася поєднанням богословської глибини та адміністративного хисту, що дозволило йому зайняти важливе місце в церковному житті навіть за умов суворого державного контролю.
Після розпаду Радянського Союзу його життєвий шлях набув нового виміру. У 1991 році, разом із проголошенням незалежності України, Філарет став рушійною силою руху за автокефалію українського православ’я. У 1992 році він очолив створення Українська Православна Церква Київського Патріархату, сміливого і водночас суперечливого кроку, який визначив подальший розвиток церковного життя в Україні. Після цього він був позбавлений сану та відлучений від церкви з боку Московського патріархату, однак не відступив від своєї позиції, наполягаючи на тому, що політична незалежність України повинна супроводжуватися духовною самостійністю.
Протягом десятиліть Філарет залишався в центрі цієї боротьби, нерідко зазнаючи критики та ізоляції. Його наполегливість, однак, стала підґрунтям для історичного зрушення. У 2018 році було створено Православна Церква України, яка вже у 2019 році отримала Томос про автокефалію від Вселенського патріархату. Хоча його взаємини з новим керівництвом Церкви були непростими, внесок Філарета у досягнення цієї мети визнається беззаперечно. Йому було надано титул почесного патріарха як знак пошани за багаторічну працю.
Вплив Філарета виходив далеко за межі церковних структур. Він став моральним авторитетом для українського суспільства, особливо в періоди національних випробувань. Президент Володимир Зеленський та інші державні діячі неодноразово відзначали його внесок у зміцнення української державності та національної свідомості. Його діяльність допомогла зберегти релігійне життя в умовах радянських переслідувань та сприяла його відродженню в незалежній Україні.
Водночас Філарет залишався постаттю складною і неоднозначною. Його тверда позиція та безкомпромісність інколи призводили до внутрішніх конфліктів у церковному середовищі. Проте навіть його опоненти визнавали масштаб його впливу. Його життєвий шлях став відображенням глибокого зв’язку між вірою, національною ідентичністю та прагненням до свободи.
В останні роки життя Філарет став свідком повномасштабної війни Росії проти України, події, що лише підтвердила ті історичні й духовні розмежування, про які він говорив упродовж десятиліть. Навіть коли його публічна діяльність зменшилася, його спадщина продовжувала формувати духовний ландшафт країни.
Патріарх Філарет залишиться в пам’яті не лише як церковний ієрарх, але й як символ стійкості та віри. Він уособлював переконання, що духовні інституції є невід’ємною частиною національної пам’яті, культурної спадщини та людської гідності. Його життя нагадує, що боротьба за істину і свободу є тривалою і складною, але саме вона визначає майбутнє народу.
Сьогодні, коли Україна продовжує свій шлях через випробування і відбудову, спадщина Патріарха Філарета залишається глибоко вплетеною в її духовну та національну тканину.
Осип Гнатик
