Григорій Клочек
НА ДНЯХ СТАЛО ВІДОМО ІМ’Я ЦЬОГОРІЧНОГО ЛАУРЕАТА НОБЕЛІВСЬКОЇ ПРЕМІЇ З ЛІТЕРАТУРИ – НИМ СТАВ НОРВЕЗЬКИЙ ПИСЬМЕННИК ЙОН (ДЖОН) ФОССЕ.
Нам, українським читачам, він майже невідомий, хоч його твори перекладені на багато мов світу. Єдиний твір українською – роман «Ранок і вечір» – був опублікований в чудовому перекладі Ірини Собор у журналі «Всесвіт» (2007, №5-6). (Для тих, хто хоче познайомитися з ним: https://www. vsesvit-journal.com/old/ content/ view/304/41/)
Йон Фоссе не єдиний Нобелівський лауреат в норвезькій літературі. Першим був Кнут Гамсун (1920).
До речі, норвезці разом з іншими скандинавськими народами (фінами, шведами…) за об’єктивними(офіційними) даними є найбільш грамотними (читаючими) народами світу. Чи ж не тому вони є лідерами країн «за індексом щастя»…
Рекомендую інтерв’ю Ірини Собор з Йоном Фоссе – якесь уявлення про письменника воно нам дасть.
ІРИНА САБОР. ІНТЕРВ’Ю З ЙОНОМ ФОССЕ
- Зараз сучасна норвезька література знову переживає сплеск популярності закордоном. Які, на Вашу думку, основні літературні тенденції в Норвегії, які автори є для вас цікавими, і яку царину займає в літ. процесі Ваша творчість?
– Література для Норвегії надзвичайно важлива. Історично склалося так, що найвідомішим норвежцем поза межами своєї країни був і залишається саме письменник, – Генрік Ібсен. Та й перші вагомі історичні відомості про Норвегію теж черпали з літератури – це і норвезько-ісландські саги, і королівські пісні Снорре. Водночас, норвезька література дуже багатоманітна. Тут пишуть чимало романів, – а в тому числі і детективів, – що користуються неабиякою популярністю в Норвегії та, незрідка, закордоном. В нашій літературі є цілий ряд серйозних і поважних імен, зі старшого покоління назву романіста Дага Сульстада й лірика Ельдрід Люнден, а з молодшого – це, скажімо, письменниця Ганне Ерставік і поет Стайнар Опстад. Проте жоден з названих авторів не зажив особливої слави за межами Норвегії. Хоча, як на мене, то існує досить слабкий зв’язок поміж літературною якістю та популярністю творів в іншому мовному середовищі. Ще додам, що зараз в Норвегії почали писати більше драматичних творів.
Щодо моєї творчості, то останніх кілька років я пишу переважно п’єси, і якщо порівнювати з іншими норвезькими драматургами, то за кількістю постановок мої твори поступаються місцем лише Ібсену. Хоч я також пишу прозу і вірші. Мою прозу досить високо цінують у літературних колах, але надзвичайної популярності вона не здобула, а поетичні твори найменш відомі. Чимало з моїх прозових творів перекладено багатьма мовами, проте це небагато, якщо порівнювати з моїми п’єсами. Загалом мої твори перекладено 40-ма мовами світу (зокрема, роман “Ранок та вечір” перекладено шведською, данською, німецькою, французькою, нідерландською, а тепер і українською, на стадії завершення переклади ісландською, португальською та японською).
- Ваш успіх пов”язують з тим, що Ваші тексти глибинно “норвезькі”. Чи погоджуєтеся Ви з такою тезою? Чи вважаєте Ви себе автором, який передовсім розкриває типові теми, що назріли в норвезькому суспільстві?
– Мої твори такі досить “норвезькі”. А в Норвегії їх часто називають навіть західнонорвезькими. Зараз мої п’єси ставлять тепер на всіх континентах. Збірку моїх драматичних творів видали не тільки англійською, але й перською, цієї весни цілий ряд вистав заплановано у Південній Кореї, ще кілька поставлять у Бразилії та Аргентині, і це поряд із постійними постановками у Німеччині та Франції. І я гадаю, що такий успіх не може бути пов’язаний із національними особливостями моїх творів, а радше універсальними цінностями. Або ж сумішшю місцевого колориту та глобальних ідей, – як тепер кажуть, “гло-місцевого”. А загалом я вважаю, що мистецтво, а в тому числі й література, давно почало набирати риси глобального феномену, а література – таким же поступом, як і музика. В кожному разі та література, яку я пишу, і яку я люблю. Тому, відповідаючи на Ваше запитання прямо, то гадаю, мої твори набули такої надзвичайної популярності не стільки завдяки національному колориту, скільки наперекір йому.
- Вас часто називають “скандинавським Беккетом”. Ваш стиль – часті повтори, паузи, недомовки, музичне звучання речень – це заперечення мови і наголос на абсурдності її комунікативної функції, чи намагання проникнути в трансцендентне?
– Так, до певної міри. Для кожного митця слова мова – це сировина, те, що він використовує для роботи, так би мовити. Проте зазвичай в певний момент мова – чи якась субстанція в самій мові – переймає на себе керування і скеровує процес написання. Як на мене, літературна творчість повинна бути і природною, і штучною водночас.
Цілком очевидно, що найчастіше думку можна описати словами лише приблизно, або ж поверхово. Така сама природа мови. Можливість повністю висловити істину – ілюзія. Всі погоджуються з тим, що мова понятійна категорія. Та мова – це більше ніж набір понять. На щастя. І завдяки цьому, зокрема, й існує поезія. Я вважаю себе, власне, насамперед поетом, – чи тоді, коли пишу прозу, чи п‘єси, а чи лірику.
І наостанок, мова, мистецтво слова саме по собі має властивість переносити у трансцендентне. І як на мене, це те, до чого і варто прагнути. І якщо абстрагуватися від інших причин, то принаймні для того, щоб писати щиро.
- Багато Ваших текстів за духом відверто релігійні. Ваша творчість для Вас є пошуком Бога серед постмодерністичної самотності чи містичним спілкуванням?
– Так, це правда. Мої твори таки релігійні за духом. І моя творчість це все ж таки певні пошуки. Я й сам не знаю, чому, але літературна творчість стала в моєму житті тією сферою, в якій власне і відбуваються релігійні пошуки, і де панує релігійність. Така особливість, мабуть, свідчить про те, яке скромне місце релігія займає у моєму житті, а зрештою й про те, як мало може сказати релігія у Скандинавії.
А ще, коли текст, коли література, так би мовити, вдається, то в цьому теж безперечно є щось незбагненне. А від цього один крок до містичного. Я намагаюся сказати, що пишу насправді не я.
- В центрі роману “Ранок та вечір” – традиційні теми народження і смерті. Це роман про те, що життя таки має свій сенс? В яких саме точках цей роман може бути найближчим українським читачам?
– Не знаю, чи йдеться головно про існування сенсу життя. Але життя таки існує. І смерть існує. І при цьому вони небезпідставно близько одне від одного. І в цьому криється таки якась таїна. В цьому романі вміщено чимало гностичних міркувань. Проте це, звісно, не обов’язково мої власні переконання.
Для мене важко зрозуміти, що саме важливо для українського читача. Проте кохання та смерть є всюди, хоч і трохи по-різному знаходять своє вираження. А ще в цьому романі близько, мабуть, сприйматиметься образ дружби, яка триває навіть після смерті. Сподіваюся, українському читачеві сподобається роман “Ранок та вечір”. І навіть якщо не сподобається, дозвольте вам, мої українські друзі, щиро побажати добра.
Фото: Елена Токарчук, Фейсбук
Джерело:
Григорій Клочек ,
сторінка у Фейсбук
Oksana Zabuzhko (Оксана Забужко):
До дня Нобеля з літератури. Зробіть собі закладочку для пам’яті, що opus magnum нового лауреата – роман “Ранок та вечір” – було перекладено українською ще 2007 р. І якби нам Юля Валадимирівна не завалила була через рік по тому книжковий ринок так, щоб ні-один-танк-не-вийшов-із-казарми, аж ми щойно після 2014-го вперше змусили росіян посунутися й почали оклигувати, – то ви б сьогодні преспокійно замовляли і цей, і інші твори Йона Фоссе в книжковій версії, не чухаючись в потилиці, де в біса шукати те число “Всесвіту”. Саме так це й працює, на довгу дистанцію: в стратегічно важливих галузях ви бачите, як саме вас обікрали, не за рік, не за два – а за десятиліття, а то й за покоління.
Отож поки тепер наші видавці спечуть нового Фоссе – шукайте паперову підшивку журналу “Всесвіт” за 2007 р. Що кажете? І в бібліотеках немає? І бібліотечні фонди, які були оновлювались у 2005-2007, з 2008-го оновлюватись перестали? Так отож… *меланхолійно* І скільки ще таких відкриттів на нас чекає…
А письменник гарний. І вартий того, щоб його знати – і читати.
Oksana Zabuzhko (Оксана Забужко) – сторінка у Фейсбук
