Ніна Бєляєва
Матеріалом про Наталію Романенко наше видання відкриває серію публікацій про українців, громадян рф, які зазнали репресій кремлівського режиму в останні роки.
Дуже важливо не лише оприлюднювати історії їхніх поневірянь, але й добиватись того, щоб українська держава та весь впливовий Український Світ доклали максимум зусиль заради їхнього визволення, нарівні із нашими військовополоненими.
Наталія Романенко – одна із облич правозахисного проекту Антиімперського Блоку Народів «Справжні в’язні Путіна. Політичні в’язні поневолених народів». На даний момент силами активістів АБН ідентифіковано вже 15 українців, які перебувають в московських тюрмах. Репресії проти Наталії Романенко – це етнічно мотивоване переслідування. Вона та її чоловік перебувають у СІЗО лише за те, що вона зберегла українську національну ідентичність.
Наталія Романенко народилася і виросла у Хабаровському краї так званої «російської федерації». Вона з дитинства відчувала свою приналежність до української культури. Ця ідентичність сформувала її подальший шлях. У юності поїхала навчатися до Києва і закінчила академію культури. Після навчання Наталя повернулася до Хабаровська і стала однією з ключових фігур української громади на Далекому Сході Росії.
«Так, у мене українське коріння, – розповідала вона в інтерв’ю журналісту Радіо Свобода, – я народилася в Хабаровську і прожила в Хабаровську все своє життя, майже 43 роки. Тут же народилися мої діти. Виходить, що я українка, яка народилася в Росії, вже у другому поколінні. Моя мама народилася в Прибайкаллі, у той час там існувала Бурятська АРСР. Мій дід утік з України в бік Сибіру, бо йому сказали: там немає радянської влади. Він хотів потрапити на Далекий Схід, але коли доїхав до Іркутська, радянська влада дійшла вже до океану. Тому вони з бабусею сіли на баржу і вирушили вгору по Ангарі. На одній з приток Ангари їм сподобалося місце і вони там залишилися жити. Це було бурятське село, поряд з яким невеликим хутором жили кілька українських родин. Мені батьки розповідали (діда я ніколи не бачила), що було дуже важко: померли двоє дітей, які з ними приїхали з України. Їм допомагали вижити буряти. Згодом у тих місцях було багато пересильних тюрем».
Наталія була керівницею українського земляцтва «Криниця» та солісткою ансамблю пісні й танцю «Батьківська криниця», який став важливим культурним осередком для українців Хабаровська. Колектив був учасником і лауреатом численних міжнародних конкурсів. У 2013 році «Батьківська криниця» виступала у Туреччині під час Днів української культури в Анталії.
До 2014 року земляцтво «Криниця» регулярно, разом із регіональним міністерством культури, організовувало Дні української культури. Щороку Наталія брала участь в організації «Шевченківських читань», разом із крайовою науковою бібліотекою. У 2014 році «Криниця» допомогла «Зеленому клину» провести Фестиваль дружби народів, присвячений 200-річчю від дня народження Тараса Шевченка.
Врешті-решт, активна участь у житті української громади та відкрито заявлена українська ідентичність призвели до репресій.
Наприкінці лютого 2014 року, відразу після Революції Гідності, Наталя вирішила полетіти до Києва. А після повернення додому її прямо в аеропорту зустріли співробітники ФСБ. Вони знали, що жінка була на Майдані, розповідали їй про «зраду Батьківщини». Той факт, що в Києві Романенко перебувала вже після закінчення протестів, для них значення не мав. ФСБ допитувала її 14,5 годин, змушуючи записати відео, у якому вона засуджує події Майдану. Як Наталія розповідала пізніше, ці слова були сказані під тиском. А ось її думка:
«Я не буду свої оцінки давати, я не політик все-таки. Я не бачила в Києві фашистів, я проплакала всі дні своєї поїздки в Україну. Я приїхала до Києва наприкінці зими 2014 року, якраз виповнилося 9 днів від часу цього жахливого розстрілу людей на Майдані. Я дуже співпереживала тим, хто втратив своїх близьких».
У 2014 – 2016 роках проти Наталії Романенко було порушено кілька кримінальних справ. Формально вони стосувалися нібито шахрайських дій – йшлося про отримання виплат, які, за версією слідства, були необґрунтованими. Однак сама Наталія неодноразово заявляла, що ці справи стали прямим наслідком її підтримки України та участі в українському культурному русі на Далекому Сході. На її думку, кримінальні переслідування ініціювали співробітники ФСБ з метою дискредитації та ізоляції. У підсумку ці справи були закриті, але саме їх наявність стала приводом для подальших репресій та утисків.
У березні 2015 року в Хабаровську на Наталію напали, вдарили в обличчя і в живіт, а також облили зеленкою зі словами: «Це тобі за новоросію, бандерівка!».
Незважаючи на всі жахи, яким піддали Наталю, вона від своєї української ідентичності не відмовилася. Через це її звільнили з роботи, а колективу, який вона очолювала, спочатку відмовили в оренді приміщення, а потім почали забороняти проводити репетиції. Але Наталія Романенко не здавалася і продовжувала розповідати правду про те, що насправді відбувається на сході України. За це вона знову була піддана нападу. У її квартирі в Хабаровську були розбиті вікна, стіни під’їзду обписані образами, а саму Наталю підстерегли невідомі. Після чого жінка була змушена покинути регіон. Романенко зверталася до різних опозиційних і правозахисних організацій РФ з проханням про допомогу в отриманні політичного притулку в ЄС, але російська «опозиція» відмовила їй у допомозі, пославшись на те, що вони не бачать в її справі політичного контексту.
Варто зазначити, що переслідування Наталії Романенко правильно кваліфікувати не як політичне, а як етнічне. А це означає, що вона потребувала і потребує захисту ще більше, ніж якби її переслідували тільки з політичних мотивів. Її переслідують просто за те, що вона далекосхідна українка, за те, що вона зберігала свою культуру і мову.
«Нами зараз займається прокуратура, – говорила вона в інтерв’ю у 2016 році, – мене запросили до прокуратури два тижні тому, і кажуть: «Яка у вас є література, що у вас є своєю мовою?» Я кажу: «У нас є література українською мовою. І якщо ми хочемо українською мовою почитати, то у кожного з нас є література». Я була навіть здивована, що перше питання було про літературу».
У 2020 році Наталії Романенко довелося змінити професію. Вона закінчила медичне училище і працювала у лікарні. Їй навіть вдалося зберегти український хор – на той момент він ще існував, але в повній ізоляції, його нікуди не запрошували.
5 березня 2024 року чоловіка Наталії – Володимира Фетісова затримали в Татарстані. Нібито у нього в машині виявили 6 зарядів суміші тротилу і гексогену, а потім ще 16 зарядів, захованих під конструкцією задніх пасажирських сидінь. Ці звинувачення виглядають абсурдними, але це не завадило через кілька днів затримати і саму Наталію, звинувативши її в тому, що вона нібито була зв’язковою з українськими спецслужбами, координуючи діяльність чоловіка. 8 березня співробітники ФСБ затримали її в рідному місті і доставили на слідчі дії в Казань, а 9 березня суд відправив її під варту – в СІЗО. Наталя та її чоловік звертались про пом’якшення запобіжного заходу через проблеми зі здоров’ям.
На думку правозахисників, Наталію Романенко переслідують саме через її національну приналежність. Цей випадок відкриває проблему щодо необхідності чіткого визначення етнічно мотивованих переслідувань.
