Останніми днями сталося одразу кілька дуже цікавих подій
Поки американці готуються до видовища арештів та судових процесів у головній ролі з Дональдом Трампом, його покровитель владімір путін стикається зі значно складнішим набором юридичних проблем.
В останні дні сталося одразу кілька дуже цікавих подій. Так, колеса правосуддя можуть обертатися повільно, і, звичайно, легко розчаруватися, коли очевидні злочини не зустрічають негайного офіційного вироку. Однак важко пригадати випадки, коли за короткий період стільки юридичної уваги приділялося одному диктатору.
Отже, повторимо:
- Створення групи з понад тридцяти держав, які готують підґрунтя для спеціального трибуналу щодо злочину аґресії. Аґресія — один з основних злочинів, що підлягають розгляду Міжнародним кримінальним судом у Гаазі, і визначається як «планування, підготовка, ініціювання або здійснення особою (що може ефективно контролювати чи керувати політичними/воєнними діями держави) акту аґресії, що є за своїм характером, серйозністю та масштабами явним порушенням Статуту ООН».
Злочин, який визначається таким чином, скоюється окремими особами, а не державами, тому він, мабуть, відноситься до владіміра путіна та інших високопоставлених політичних і військових діячів російської федерації. З усіх злочинів, скоєних в Україні та щодо України, саме це зазвичай вважається найпростішим для судового розгляду та судового переслідування. Видатний юридичний розум Філіп Сендс підтримав саме цей підхід. В «Just Security» ви можете знайти добірку статей на цю тему.
- Поява 16 березня у Комісії з прав людини ООН Доповіді Незалежної міжнародної комісії з розслідування подій в Україні. У ній документовані «навмисні вбивства, незаконне утримання під вартою, тортури, зґвалтування та незаконне переміщення затриманих з територій, тимчасово окупованих російською владою в Україні». До них відносяться «поширені тортури і нелюдське поводження, застосовувані російською владою щодо затриманих ними людей», а також «випадки сексуального та гендерного насильства щодо жінок, чоловіків і дівчаток віком від 4 до 82 років, у дев’яти районах області та в російській федерації». У звіті уточнюється, що зґвалтування відбувалися із застосуванням зброї, з особливою жорстокістю і із застосуванням тортур, таких як побиття та удушення. Злочинці іноді погрожували вбити жертву або її сім’ю, якщо вона чинитиме опір.
- Видача Міжнародним кримінальним судом 17 березня ордера на арешт путіна за воєнні злочини. Перше звинувачення стосується викрадення дітей із України. Це була одна із найжахливіших російських практик, на яку я та інші намагалися звернути увагу громадськості протягом року. Видача МКС ордера на арешт є найбільш політично значущою з недавніх подій, оскільки це визначає путіна як розшукуваного підозрюваного воєнного злочинця, який підлягає арешту в будь-якій країні, яка визнає МКС (а таких більшість). І це також не той сиґнал, який можуть іґнорувати російські еліти, які думають про майбутнє своєї країни. Це завадить міжнародним поїздкам путіна, і не лише у очевидному розумінні цього слова. Відтепер йому доведеться щоразу, сідаючи в літак, запитувати, чи не може пілот просто доставити його кудись, де він підлягає арешту.
Викрадення десятків (або, швидше, сотень) тисяч дітей, безумовно, воєнний злочин. Проте слід зазначити, що деякі воєнні злочини також є геноцидом. Конвенція про геноцид 1948 дає цьому конкретне визначення. Геноцид зазвичай вважається більш складним злочином для судового переслідування, оскільки в конвенції також зазначається, що ці дії мають супроводжуватися наміром знищити якусь групу. Однак ця війна історично незвичайна тим, що російська влада та пропаґандисти надали постійний публічний потік доказів усіх своїх намірів.
- Громадський крах російського наративу про жертви. Крім великого потоку пропаґанди жорстокості, яку ми, мабуть, маємо сприймати як належне і не помічати, російська влада проводить ще одну оборонну стратегію: вони заявляють, що справжня проблема — це «русофобія» українців, яка якимось чином виправдовує вторгнення та усі їхні злочини. Ця захисна стратегія, здається, розкриває усвідомлення провини серед багатьох інших проблем.
Під час засідання Ради безпеки ООН щодо «русофобії», скликаного росією, я не міг не помітити, що ніхто, навіть китайці, не вірили, що щось подібне відбувається. Багато дипломатів ясно заявляли, що критика однією країною політики іншої не є приводом для вторгнення і воєнних злочинів.
Виступаючи, я спробував підвести до кількох основних висновків: (1) якби ми дійсно були стурбовані заподіянням шкоди росіянам, нам варто було б приділяти увагу політиці самої російської федерації; і (2) твердження про те, що українці хворі на «русофобію», є типовою колоніальною спробою витіснити реальний досвід жертв імперіалістичної війни. У цьому контексті заява російських офіційних осіб та пропагандистів про «русофобію» є частиною арсеналу ненависницьких висловлювань, спрямованих проти українців та покликаних виправдати масові злочини, включно з масовими вбивствами. У цьому сенсі її слід розуміти як елемент військових злочинів росії, які продовжуються, які, на мій погляд, включають геноцид.
Враховуючи конкретне зловживання своїм становищем у Раді Безпеки ООН і на тлі всього описаного вище, ґротескно уявити, що росія ось-ось візьме на себе головування у Раді Безпеки. Хоча хтось може подумати, що ООН не має значення, чи заплутатися в павутинні її аґенцій, ООН фактично надала платформу для російської пропаґанди протягом останнього і більше років. Головування в Раді безпеки дає росії можливість визначати порядок денний і призначати зустрічі, які, як мінімум, заберуть необхідний час, а в гіршому — відвернуть громадське обговорення від очевидних злочинів.
Цікаво, що можна навести хороший арґумент на користь того, що росія взагалі не має права головувати у Раді Безпеки, оскільки російська федерація ніколи формально не вступала до Організації Об’єднаних Націй.
радянський союз був постійним членом Ради Безпеки; але срср — це не росія, і він припинив своє існування понад тридцять років тому. Всі інші пострадянські держави або вже були членами ООН як радянські республіки (Україна чи білорусь), або пройшли процедуру подання заявки на вступ. росія ж насправді ніколи цього не робила.
Українські дипломати називають росію «країною, що займає місце радянського союзу» в ООН, і це формулювання є точним. Немає жодних сумнівів у тому, що офіційна роль росії в ООН забезпечила прикриття для її злочинів, тому ці злочини є такою ж серйозною причиною, як будь-яка інша, щоб переглянути цю формальну роль.
Тімоті Снайдер, Американський історик, професор Єльського університету, спеціаліст з історії Східної Європи,«NV»
