Як відомо, на певний час перервалася робота аеропортів “Внуково” і “Домодєдово”, а про “приліт” безпілотників до російської столиці звітував особисто мер москви Сергій Собянін.
Ця масштабна атака, хай навіть у міністерстві оборони російської федерації повідомляють про збиття всіх безпілотних літальних апаратів, які рухалися у бік російської столиці, свідчить про те, що на атаки російських безпілотників по території України Україна може і має відповідати власними атаками, більша частина яких, звичайно ж, має бути націлена саме на російську столицю.
Можна досить довго обговорювати пропозиції оточення новообраного президента Сполучених Штатів Дональда Трампа щодо припинення російсько-української війни, говорити про те, як погрози або пропозиції новообраного очільника Сполучених Штатів вплинуть на російського президента владіміра путіна, який продовжує свою аґресивну війну проти нашої держави, однак треба чітко зрозуміти, що всі ці дискусії — це така ж теорія, як і очікування українців у 2019 році, коли більшість наших з вами співвітчизників проголосували не просто за Володимира Зеленського, але й за можливість домовитися із владіміром путіним щодо закінчення війни росії й України на тому етапі, на якому тоді перебували воєнні дії між двома країнами.
Як відомо, путін і тоді, і, як на мене, і тепер тяжів не стільки до закінчення війни, скільки до знищення ворожої держави, території, якої він та переважна частина його співвітчизників продовжують вважати невіддільною частиною саме російської, а не української державності.
Загарбання чужих земель, як відомо, завжди було не тільки політичним, але й історичним завданням того населення, яке живе в кордонах сучасної російської федерації, і розширення цієї російської федерації на кордони колишнього радянського союзу — амбітне завдання, яке путін і наказав виконати своїм збройним силам.
За ці вже скоро три роки масштабної війни російської федерації проти України громадяни України могли мати можливість переконатися, що їхні вороги не збираються зупинятися і готові заплатити будь-яку ціну за загарбання нашої держави. Те, що цього не усвідомлює новообраний президент Сполучених Штатів Дональд Трамп, і те, що найближчі радники Трампа, як і він сам, живуть в ілюзорному світі, не має великого значення.
Після інавґурації нового американського президента йому доведеться зіштовхнутися з реальністю, а не з власними ілюзіями й передвиборчими обіцянками й робити висновки саме з цієї реальності. Якщо, звичайно, Трамп буде здатний погодитися з тим, що реальність суперечить його поглядам на життя. Але нам доведеться розв’язувати питання збереження української державності поза тими ілюзіями, які продовжують мандрувати в голові Дональда Трампа та тих, хто буде складати найближче оточення нового американського президента.
Ми маємо усвідомити, що владімір путін може погодитися на замороження війни або на її тимчасове зупинення тільки в разі, якщо російський президент буде усвідомлювати якусь небезпеку до власного режиму, проблеми для власної економіки, зруйнування соціального балансу в російській федерації.
Якщо всіх цих передумов не буде, російська федерація буде плювати на всі миротворчі пропозиції Дональда Трампа так, як раніше владімір путін обійшовся з миротворчими настроями й пропозиціями Володимира Зеленського. Той, хто це усвідомлює, розуміє, на що реаґує путін. А путін реаґує саме на нестабільність у російській столиці.
Проблеми російської провінції також не обходять путіна. По-перше, тому що більшість мешканців провінції підтримує російський режим, саме в його консервативній імперіалістичній формі. І так було всі ці десятиріччя, адже, варто нагадати, що практично всі мешканці російських реґіонів 1991 року підтримали спробу державного перевороту, яка була здійснена членами так званого ГКЧП, саме тому, що вони бажали збереження радянського союзу, і тільки в москві знайшлися люди, які були готові боротися за демократію і підтримувати тодішнього російського президента Бориса Єльцина.
Таким чином, якщо зараз москва, це видно з соціологічних опитувань, підтримує війну владіміра путіна проти України більше, ніж всі інші реґіони російської федерації, президент росії може впевнено дивитися в найближче майбутнє й планувати наступні роки війни на виснаження проти України. І жодний Трамп не може, звичайно, вплинути на його уявлення про те, як має розвиватися ця війна і якою має бути її найближча мета.
Але якщо створюються проблеми в москві, якщо війна стає для москвичів буденністю і їхнє комфортне життя закінчується так, ніби його ніколи й не було, тут відразу починаються проблеми й для владіміра путіна, і для російських силових структур, і для всіх тих, хто бореться за збереження чекістського режиму та за доступ колишніх й актуальних працівників Федеральної служби безпеки й Служби зовнішньої розвідки російської федерації до фінансових потоків.
Так що це саме те, про що говорить Володимир Зеленський, коли згадує про мир через силу. У Дональда Трампа може, очевидно, бути інше уявлення, що таке мир через силу, і про це уявлення колишнього, а тепер і майбутнього американського президента, ми вже дізнаємося невдовзі, після інавґурації Трампа і після того, як почне працювати його адміністрація.
Але треба чітко усвідомити, що в цій концепції миру через силу навіть замороження російсько-українського конфлікту на тривалий або нетривалий час може бути саме тоді, коли буде проявлено силу й коли ця сила буде стосуватися саме російської столиці, тому що будь-які удари по російській провінції залишають владіміра путіна абсолютно збайдужілим до продовження подій.
І тому про атаку на москву потрібно говорити окремо. Кожна година, коли не працюють московські аеропорти, кожна година, коли в москві, або навіть у ближчому підмосков’ї, демонструють результати “прильоту” безпілотних літальних апаратів, ця кожна година наближає нас до того року, коли б це не було, у 20-ті чи 30-ті роки XXI сторіччя, коли ми зможемо говорити про мир на українській землі.
І саме тому цього миру потрібно домагатися не коштом пропозицій, які навряд чи зацікавлять російського очільника, який вірить, що зможе знищити Україну, а шляхом виснаження самої російської федерації й створення проблем для її шовіністично і пропутінськи налаштованого населення. І, як я вже говорив, насамперед в російській столиці, мешканці якої продовжують підтримувати аґресивну війну свого очільника.
Віталій Портников, «Еспресо»
