13 вересня 2024
Про це повідомила мистецтвознавиця Ганна Карась.
“Сьогоднішній ранок розпочався із сумної новини – у вічність відійшов Великий Українець – академік Микола Мушинка зі Словаччини…. Я щиро вдячна йому за допомогу на шляху до мого наукового становлення як доктора мистецтвознавства – він не лише дав позитивну рецензію на мою монографію, але запросив до свого гостинного дому, дав унікальні матеріали, відвіз до українського музею у Свиднику, познайомив за багатьома непересічними особистостями. Мала честь побувати на його 80-річному ювілеї, писати про нього. Складна доля цього непересічного українця не вбила в ньому доброти і готовності допомогти всім, хто працює для науки і української справи”, – написала Ганна Карась на своїй сторінці у Фейсбук.
Микола Мушинка народився 20 лютого 1936 року у селі Курів на Пряшівщині. Закінчив Руську гімназію у Пряшеві. Вищу освіту одержав у Карловому університеті в Празі. Від 1960-го працював у кабінеті україністики Кошицького університету . Вчився в аспірантурі у Празькому та Київському ім. Т. Г. Шевченка (1964—1966) університетах.
У Києві Микола Мушинка доля звела з “шістдесятниками” Іваном Дзюбою, Іваном і Надією Світличними, Лесем Танюком, Михайлиною Коцюбинською, Іваном Драчем, Дмитром Павличком, Іваном Гончаром.
У 1968 році за протест проти окупації Чехословаччини військами Варшавського пакту Миколі Мушинці заборонили займатись науковою працею. Лише 1990 року був реабілітований та повернувся в Пряшівський університет.
Миколу Мушинка називають найвідомішим українцем Словаччини. Він заснував і від 1990 року очолював Асоціацію україністів Словаччини, а також Наукове товариство імені Тараса Шевченка (засноване в 1994 році).
Микола Мушинка – почесний доктор Національного університету “Острозька академія”, Дрогобицького державного педагогічного університету, Ужгородського національного університету. Він іноземний член НАН України, академік міжнародної Академії богословських наук, професор Українського вільного університету в Мюнхені. Він автор близько 50 самостійних публікацій і понад 1000 наукових і науково-популярних статей.
Текст «Історична Правда»
