Пропонуємо вашій увазі фраґменти інтерв’ю Голови Організації Українських Націоналістів (бандерівців) Олега Медуниці для видання «Сурма» (Чікаґо).
— Пане Олеже, наприкінці 2022 року в Україні відбувся XV Великий Збір
Організації Українських Націоналістів (бандерівців). Вас одноголосно було обрано Головою Організації. Як це відбувалося?
— Під час проведення Великих Зборів ОУН майже всі рішення приймаються одноголосно. Це не тому, що в нас немає внутрішньоорганізаційної демократії, але ми, перед прийняттям рішень, зазвичай узгоджуємо їх заздалегідь. Рішенням попереднього Збору було те, що кандидатом на посаду Голови буде представник з України. До цього часу голови ОУН були громадянами інших держав, за винятком Слави Стецько, яка була депутатом Верховної Ради України. У нас є певна комісія, яка розглядає різних кандидатів, спілкується з ними і робить пропозиції. Коли ця Номінаційна комісія звернулася до мене з запитанням, чи згоден я бути Головою, спочатку я відмовився, бо вважав, що не маю достатніх заслуг перед такою авторитетною Організацією. Але перед Збором комісія запитала у мене вдруге, тоді я погодився. Для мене це стало викликом, відкривши нову сторінку в моєму житті. Я прекрасно розумію, яка велика відповідальність і які ризики пов’язані з такою роботою, але мене це не зупинило.
— Ви до цього були членом ОУН?
— Так, звичайно. Я є членом ОУН з 1998 року.
— Вас було двічі обрано народним депутатом Верховної Ради України. А як стали бандерівцем?
— Бандерівцем був завжди, скільки себе пам’ятаю. Ще до відновлення незалежності, у 1990-му році, разом з однодумцями, ми створили Спілку Незалежної Української Молоді Сумщини, проголосили себе прихильниками українського націоналізму. Після 1991-го року наше бандерівське середовище органічно долучилось до ОУН.
У нашу Організацію не можна просто прийти й написати заяву на вступ. Бандерівці самі приходять до тієї чи іншої людини і пропонують стати їй членом своєї Організації. Ми не є політичною партією. Українська Держава для нас – найвища цінність. І ми Організація з цінностями. Наші цінності та наші люди – це наш головний ресурс.
— Одним із основних напрямків Вашої діяльності як Голови ОУН (б), є відновлення роботи Фонду Оборони України, який був створений у 1973 році, з ініціативи Ярослава Стецька…
— Цей Фонд був створений задля акумулювання ресурсів на визволення України, він перебував поза межами України. Коли почалась війна, Фонд був «розморожений» і ми швидко почали витрачати гроші на те, що було потрібно для оборони України, власне, для чого цей Фонд і призначався. На Великому Зборі ми вирішили, що цей Фонд потрібно знову наповнювати, тому що ми не знаємо, скільки ця війна буде тривати. Власне, після цього було призначене керівництво Фонду і цей Фонд почав не тільки витрачати, але й знову збирати кошти.
— Пане Олеже, як наші попередники, які заснували цей Фонд 50 років тому, мали візію щодо того, що московити знову нападуть на нас?
— Українські націоналісти завжди мали розуміння, що свободу просто так нікому не дають і українській нації треба буде платити за те, щоб ми могли жити в своїй державі, високу ціну. Звичайно, ніхто не міг передбачити ГКЧП і швидкий розпад радянського союзу, який стався в серпні 1991 року. Але ми прогнозували і те, що буде новий виток боротьби з нашим споконвічним ворогом, москвою, яка зазіхала на нашу ідентичність. Ми абсолютно не сумнівалися, що цей час прийде. Ми завжди критикували послідовно будь-яку владу, яка в Україні робила проросійські кроки. Ми завжди підіймали на прапор боротьби нашої гасло «Київ проти москви!».
Ми створили Антибольшевицький Блок Народів і були промоутерами в цьому процесі. Об’єднали навколо себе поневолені нації. Тому сьогодні завдання номер один – збереження державності. Бо ми розуміємо, що якщо у нас буде Українська держава, тоді в нас буде своя армія й уряд. І це механізми, які можуть захистити від знищення українську націю. Буде своя держава – не буде Голодомору, не буде знищення, так як намагались нас знищити в Бучі, Гостомелі й Ірпіні, тотально. Геноциду не буде.
— У 1991 році ви мали відчуття, що свобода нам далась занадто легко?
— Мені тоді було лише 19 років, але, звичайно, було відчуття. Ми тоді вже готували себе до боротьби. Суми на той час були повністю російськомовними, не було жодного українського садочка, школи. І тут з’являється група людей, яка говорить українською мовою, розповідає, що нам потрібна вільна Українська Держава, що треба перевести все на українську мову, не допустити, щоб наші молоді хлопці служили в радянській армії – на нас дивилися, як на інопланетян. Але цих «інопланетян» ставало в Сумах все більше… Ми проводили зустрічі у школах та університетах, йшли до людей, на всі заходи, займалися пропаґандою від хати до хати, від аудиторії до аудиторії. Видавали свою газету, заснували свій перший сайт у Сумах і через інтернет поширювали свою точку зору. І, зрештою, ця робота виявилась ефективною. У Сумах вдалося перемогти «русскій мір», і коли в 2014-му році вже дійшло до такої активної стадії гібридної війни, то всі осередки «русского міра» в Сумах були придушені. Ми стали мейнстрімним середовищем, ми стали успішними, через те, що особисто були успішними і професійними: хтось в політиці, хтось у бізнесі, хтось в суспільних науках. І через це ми сформували середовище, навіть не пов’язане із якоюсь політичною силою, а середовище людей, які пов’язані ідейно, цінностями.
— Нещодавно Ви мали низку важливих зустрічей в США, зокрема у Нью-Йорку. Скажіть, чи достатньо союзники роблять для нашої перемоги у війні з московією?
— На мою думку, не достатньо. Я би не хотів критикувати американський уряд, але скажу те, що говорив раніше: росіяни з нами воюють усією потугою. Ми ж з росіянами воюємо тільки тим, що у нас було – це радянська зброя, тільки тим, що ми створили, і ми створили дуже багато, зокрема за останній рік війни. Я думаю, якщо говорити про питання аеророзвідки, ударних дронів, ніхто в світі не робить в цій площині стільки, скільки робить Україна, навіть ті зразки американської зброї, які нам передавали. Це такі невеличкі дрони «Switchblade», камікадзе – це гарна зброя, але вона коштує тисячі доларів. Тому, звичайно, нам потрібна потужна зброя, щоб відбити наші території, для того, щоб перейти в контрнаступ і відбити все, повернутися на кордони 1991 року.
— Не сприйміть як провокаційне питання: А ми взагалі готувалися до війни?
— Ми не належним чином готувалися до війни. Як можна готуватися до війни і прибрати війська з-під Києва? Як можна було пропустити росіян через Антонівський міст? Як його можна було не підірвати? Як їх можна було пустити на Херсонський бік Дніпра? Те саме стосується плотини Каховської ГЕС. Як можна було в моїх рідних Сумах не мати жодного військового? Трьохсоттисячне місто, мільйонна область, жодного військового. Зранку до обіду виїхали всі, хто мав би захищати місто. росіяни їхали по центральній вулиці, вони зупинялись на світлофорах, пропускали транспорт, вони їхали, як на параді.
— То це була вказівка з Києва, чи це був саботаж на місцях?
— Влада просто не зробила того, що мала зробити, не виконала свою функцію. Влада має обороняти країну, вона мусить прогнозувати, що є загроза, що треба формувати Територіальну оборону, що треба давати їй зброю. А цей процес стартував лише тоді, коли почалася війна, з КамАЗів викидали зброю, я це бачив на власні очі. Слава Богу, що дали зброю, адже у деяких містах не дали і це призвело до втрати території.
— Тобто, ми не були готові, а наші вороги?
— росія готувалась давно до цієї війни. Вони розбудували «russia Today», яка працює з 8 або 9 редакціями різними мовами. Вони перекупили політиків, а в Німеччині майже всіх політиків. Там, де росіяни мають найбільший вплив, наприклад, в Угорщині, фактично ведеться ворожа політика проти нашої держави. І я точно знаю, що якби росіяни мали успіхи у війні, то угорці нам вдарили б у спину. Вони б зайшли в Закарпаття. Вони були до цього ментально готові. Вони б вибачилися перед своїми союзниками з НАТО і сказали, що нашим угорцям, нашим землякам тут щось загрожує. Це було би повторення 1939-го року, коли вони знищували Карпатську Україну. Але цього не сталося через стійкість наших воїнів, через ТрО, через партизан, через Збройні Сили, масу факторів та допомогу союзників.
Показові приклади такої гібридної повзучої імперської політики кремля маємо на постсовєтському просторі. Наприклад, конфлікт у Нагірному Карабасі – це конфлікт, який був створений ще КҐБ-істами. Вони свідомо розігрували карту Нагірного Карабаху, який був територіально ізольований від Вірменії, підживлювали там сепаратизм для того, щоб потім створити конфлікт і стати «миротворцями», а згодом розповідати, що робити Азербайджану, що робити вірменам. І так якийсь час виходило, поки азербайджанці, слава Богу, не взялись за голову і за підтримки Туреччини, Ізраїлю й України, яка завжди підтримувала територіальну цілісність Азербайджану, нанесли вірменам військову поразку і зараз, фактично, контролюють всю територію своєї країни. Те саме було в Грузії, конфлікт в Абхазії. Вони намагались в Аджарії спровокувати конфлікт, у Південній Осетії, Гагаузії чи Придністров’ї в Молдові. Навіть були локальні прикордонні конфлікти з Казахстаном, в Каспійському морі. Якби їм вдалося в Україні, то я думаю, перша загроза – це були би Молдова і Казахстан. Бо в Казахстані є велика кількість «русскоязичних», так званих, і серед них, на жаль, і українці. І це території, які на півночі Казахстану, і казахи розуміють цю загрозу. І більшість казахів, до речі, на нашому, українському боці.
— Чи можливий такий сценарій закінчення війни, коли росія розпадеться зсередини?
— Тут питання навіть не в закінченні війни. Будь-яка війна рано чи пізно закінчується. Але питання, що далі після цієї війни. Якщо залишиться росія і на місце путіна прийде якийсь Ходорковський умовний, чи Навальний, то де ґарантія, що після них не з’явиться якась нова дохла міль, як путін, сіра мишка, і потім, через 20 років, використовуючи економічні ресурси, експлуатацію населення, ресурси поневолених росією націй, знову не підуть на когось воювати. Де ґарантія? Ми вже одні ґарантії бачили в Будапештському меморандумі.
— А як ви бачите нашу перемогу?
— Нашу перемогу я бачу в дезінтеґрації московської держави в нинішніх кордонах і постання нових держав вільних народів на цій території. Ми проти збереження московської імперії у будь-якому вигляді: путінської, пригожинської чи ліберальної. Настав час відродження АБН, як Антиімперського Блоку Народів. У свій час АБН допоміг розвалити ссср, тепер перед АБН стоїть нове завдання – розхитати і розподілити росію путінську!
Василь Третяк
