Насправді росія причетна до історії Києво-Печерської лаври, однак не до її становлення та розвитку, а навпаки.
Про те, як дійшло до того, що українську святиню поставили на служіння імперії зла, пояснили Ірина Костенко, Ірина Халупа на сайті «Главком» і навели 10 промовистих фактів із історії обителі.
- Час заснування
Печерський монастир постав у середині ХІ століття в Русі – найбільшій державі європейського середньовіччя. Цю державу створив український етнос – такий науковий висновок обґрунтував академік Михайло Грушевський. «Общерусской» історії не може бути, як немає «общерусской» народності. Ми знаємо, що Київська держава, право, культура були утвором одної народності, українсько-руської, Володимиро-Московська – другої, великоруської».
- Перші російські «паломники» у Лаврі
Нинішні росіяни (до 18 століття – москалі) почали формуватися як народність у 12 столітті і називалися тоді суздальцями (тобто жителі Суздальського князівства, найвіддаленішої околиці Русі). Їхнім ватажком був Андрій Боголюбський, якого російський історик Василь Ключевський і називає «першим великоросом, що вступив на історичну арену».
Так от, цей Боголюбський 1169 року відправив до Києва ціле військо суздальських «паломників». Які спершу убивали і мародерили у столиці, а далі те ж саме виробляли у Печерському монастирі. Тоді їхній «паломницький» тур припав на перший тиждень Великого посту – час особливого стримання для християн від усього злого. Показово, що 2022 року також у час Великого посту їхні нащадки те ж саме виробляли в Бучі, Ірпені та Бородянці. Можна порівняти зі свідченням, яке залишив літописець. «Грабували вони два дні весь город: Поділ… і монастирі, і Софію, і Десятинну Богородицю, і не було помилування нікому: церкви горіли, християн убивали… і взяли майна багато, з церков позабирали ікони, книги, ризи, дзвони… і всі святині забрали і монастир Печерський підпалили».
За короткий час українці поквиталися із суздальськими чужинцями, розгромивши ущент їхнє 50-тисячне військо.
- Навала Орди на замовлення москви
1482 року Києву і Печерському монастирю надзвичайно сильні руйнування завдала орда кримського хана Манґлі-Ґірея. Вони пограбували і спалили Успенський собор, келії і дзвіницю. Такі «благодіяння» у святині ординці робили на замовлення московського князя: «Манґлі-Ґірей, заохочений дарунками та надокучаннями московського князя Івана, аби йшов на Поділля та Київ, вчинив похід на Київщину, здобув Київ, спалив київський замок, понищив київську околицю і з тріумфом послав Іванові золоту чашу і діскос з святої Софії київської» (академік Михайло Грушевський).
- Іван Мазепа. Ось хто розбудовував Лавру
Найбільшим благодійником та жертводавцем в історії Києво-Печерської лаври був гетьман Іван Мазепа (який досі перебуває під анафемою московської церкви). Мільйон золотих Мазепа виділив на спорудження кам’яного муру навколо монастиря, завдяки якому обитель стала неприступною фортецею. Разом з муром постало шість веж-церков на кутах і брамах оборонної стіни. Докладно про пожертви Мазепи Лаврі свідчать цифри зі звіту Бендерської комісії: «На позолочення бані Печерського монастиря – 20,500 золотих, мур довкола монастиря – мільйон, великий дзвін і дзвіниця Печерського монастиря – 73,000 золотих, великий срібний свічник, золота чаша, і така ж оправа Євангелії…». За прикладом гетьмана чинили і полковники з його адміністрації, коштом котрих збудовано церкви в Нижній Лаврі.
«Не було й не буде подібного до нього», – писав лаврський монах, сучасник Мазепи. І як у воду дивився, бо нинішні ченці, які величають себе будівничими обителі, започаткували незнані до цього інновації у розбудові тисячолітнього монастиря – «комерційні центр, меблевий цех, точки з продажу алкоголю, масажні салони…»
- Хто підпалив Лавру і навіщо
У ніч із 21 на 22 квітня 1718 року у Києво-Печерській лаврі сталася масштабна пожежа. Разом з численними будівлями згоріли величезний архів і бібліотека, де зберігалися книжки й рукописи ще княжих часів.
Пожежу замовив московський цар петро I. «За свідченням очевидців, які зберігалися у відомого києвознавця, протоієрея Петра Лебединцева, Лавру підпалили посланці з москви, які були одягнені як ченці. Згоріли величезний архів і бібліотека, загинули грамоти і пожалування… князів, феодалів і гетьманів» (доктор історичних наук Ігор Гирич).
Причину замовлення пожежі пояснюють її наслідки: «Вогонь знищив письмову пам’ять про незалежне українське політичне і духовне життя Лаври» (історик Ігор Гирич).
Втрачені у вогні документи свідчили, що Печерський монастир і Київська митрополія від початку і впродовж багатьох століть були незалежні від московського патріархату. Одне зі свідчень цьому лишилось у записах арабського мандрівника Павла Алеппського. Він побував у Печерському монастирі 1654 року. І зауважив, що духовно Україна «підпорядкована Константинопольському патріарху. У архимандрита Печерського ми бачили древні грамоти попередніх патріархів константинопольських, майже за 500 років. Їхній зміст полягає у тому, що монастир незалежний».
Історик Ігор Гирич пояснює: «Київські митрополити були цілком незалежними, рівними з московськими патріархами. Вони обиралися на соборі у Києві і затверджувалися у Константинополі. Титулувалися київські митрополити «митрополитами Всієї Русі».
- Хто продав москві церковну самостійність України
Передача москві Київської митрополії відбулася за допомогою корупційної схеми.
Історія така: москва довго і нудно домагалася від Костантинопольської патріархії отримати духовну владу над Україною. Тривалі сумніви вселенського патріарха вирішили традиційно. московський посол дав патріарху Діонісію хабар – «200 золотих і три сорока (120 штук – ред.) соболів». Коли Діонісій повідомив, що треба підкупити і найвищих сановників, москва без вагань покрила усі додаткові витрати. Ось так «канонічно» українську Церкву продали росії. Невдовзі Діонісій на цьому, як-то кажуть, погорів – за хабарництво його було усунуто з патріаршої посади. Але 1686 року москва, врешті, отримала згоду Константинополя і прилучила до себе Київську митрополію.
«Дуже було обурене все духовенство українське тим, що його віддано під зверхність московського патріарха» (історик Микола Аркас).
«Ось так зломлено церковну автономію України і взято під московську церковну власть, а з нею разом тодішнє освітнє і культурне життя українське» (академік Михайло Грушевський).
- Як москва ламала дух і незалежність ченців
Перехід під владу москви ліквідував головну підвалину Печерського монастиря – незалежність від світської влади.
У ХІ століття монахи на чолі з ігуменом Феодосієм організували життя своєї обителі у відповідності до суворого Студитського статуту, який визначав верховенство лише духовної влади.
Під верховенством духовної влади ченці жили у щоденній праці і численних аскетичних подвигах: «одні були на піст сильні, інші на неспання, інші на колінні поклони, одні постили щодень, другі їли хліб з водою, інші зілля варене, інші сире», – повідомляє Печерський патерик.
Саме за таких умов у печерах поставали подвижники, які творили святість і славу обителі.
«У ХІ ст. Печерський монастир став провідним інтелектуальним центром України-Русі. Своїм праведним життям і духовними подвигами печерські отці вказували народові шлях до вершин моралі, правди і віри» (доктор історії Ігор Гирич).
Верховенство духовної влади позбавляло ігуменів монастиря принизливого обов’язку догоджати світській владі. Це часто загрожувало життю. Але відповідало букві духовного закону.
І тому в 11-му столітті Феодосій жорстко викривав великого князя Святослава, котрий незаконно посів на київському престолі.
У 17-му столітті Лавра на чолі з архимандритом Захарією Копистенським перебувала у відвертій опозиції до польської держави, войовничо демонструючи свою православну непохитність.
А 1654 року, після Переяславської ради, коли Сильвестр Косів – митрополит Київський, Галицький і всієї Русі – відмовився присягати на вірність московії (і навіть зачинив браму своєї резиденції перед Богданом Хмельницьким), позицію митрополита найбільше підтримував і захищав Йосип Тризна – архимандрит Печерського монастиря.
- катерина ІІ і Лавра
Віковічний уклад життя Києво-Печерського монастиря почав змінюватися після поразки Івана Мазепи. Пожежа 1718 року знищила письмову пам’ять про незалежне українське політичне і духовне життя обителі. А остаточним ударом по духовному верховенству і – відповідно – підпорядкуванням монастиря світській владі став наказ катерини ІІ 1786 року про вилучення церковного майна і переведення всього монастирського штату на зарплату з казни.
Століття на зарплаті з казни призвели до відповідних наслідків. Їх чудово ілюструють два записи зі щоденників («Записные книжки 1950-1960») сталінського в’язня, єпископа Варнави (Беляєва) періоду 60-х років ХХ століття.
Перший: «Среди монахов лавры много агентов (Серед монахів лаври багато аґентів — ред.)». У другому записі йдеться про монаха, який хизуючись новими чоботами, розповідає про життя у Печерському монастирі: «А что же, теперь каждый из нас получает по 500 рублей в месяц, обед и ужин, отопление, освещение и келью. Жить можно… (А що тепер кожен з нас отримує по 500 рублів на місяць, обід та вечерю, опалення, освітлення та келію. Жити можна… — ред.».
- Якою мовою молилися у Лаврі
Від початку створення і до 18-го століття богослужбовою мовою у Печерському монастирі була церковнослов’янська мова української редакції.
Лавра не була винятком, бо цією мовою молився величезний православний край – від Сяну до Дону – впродовж багатьох віків. І лише 300 років тому, за наказом царя петра, українську редакцію богослужбової мови заборонили і замінили на московську (оце тоді «віра» стала «вєрой», «гріх» – «грєхом» «Київ» – «Кієвом», «Володимир» – «Владіміром» і так далі).
Тож відтоді і до сьогодні мови, якою молилися святі засновники монастиря Антоній і Феодосій та всі чудотворці печерські, у лаврі немає. Вона лишилася лише у назві тисячолітньої обителі – Печерський (а не пєщерскій) монастир і у старовинних богослужбових книгах (докладно про це у статті «Церковна мова України. Дослідження першоджерел»).
- Традиції монахів, які зруйнувала московська церква
І до питання майна, яке останнім часом активно вивозять із Лаври ченці.
Накопичення особистого майна у Печерському монастирі споконвіку вважалося великим гріхом.
Але монахи час від часу впадали у таку спокусу. І тут на сторожі стояв ігумен, який особистим прикладом і непримиренним ставленням викорінював це зло з обителі. Приміром, Феодосій систематично ходив по келіях, і, як свідчить Печерський патерик, «коли щось знаходив чи що їстівне чи одяг зверх встановленого (статутом) чи інше якесь майно, то, забравши у піч кидав, як щось бісівське і потурання гріху».
Про суворе дотримання цієї традиції свідчить історія, яка сталася шістьма століттями пізніше, при архимандриті Єлисеї Плетенецькому. – У монастирі помер старець. Прибираючи у його келії, монахи знайшли сумку срібла. Коли архимандрит з’ясував, що у передсмертній сповіді старець не зізнався про ці гроші своєму духівнику, то заборонив відспівувати небіжчика і на очах всієї братії «взявши гроші, із плачем жбурнув їх на тіло у гроб і рече: «Срібло твоє буде з тобою в погибель» (Петро Могила).
Отакі були колись основи укладу життя славного Печерського монастиря. І преподобний Феодосій заповідав їх свято берегти: «Як я влаштував монастир у службах, так і тримайте. Заповітів монастирських і уставу не міняйте» (Нестор Літописець «Повість врем’яних літ»).
І тому сьогодні ситуація у Лаврі дійсно «викликає занепокоєння». Але не з тих причин, про які голосить на весь світ московський патріарх кіріл.
Насправді повне нерозуміння та обурення викликає те, що Києво-Печерську лавру зі сфальшованою історією та спотвореними традиціями поставили на служіння імперії зла та її кривавому диктатору, який називає «православ’я та ядерний щит запорукою безпеки росії».
Отже, сьогодні, у час такої страшної війни, українцям треба визволяти з лабет аґресора не лише загарбані землі, але і свою тисячолітню святиню. Визволяти і повертати до заповітів Феодосія – на службу Богу та Україні.
