Є окрема планета в сузір’ї Україна: селище Буша на Вінниччині. Про нього можна розповідати годинами. Якщо коротко: хто був – довіку не забуде, а хто не був – втратив особливий світ.
Але. Окрім Національного заповідника, Сторожової вежі, Музею Трипільської культури, Гайдамацького яру, Скельного храму, козацького цвинтаря, лабіринту, двох чарівних річок Бушанки і Мерефи є в Буші абсолютно дивовижні люди. Характери – хоч малюй. Харизма – хоч падай: приголомшлива.
Одну таку пані Неповторність я мала щастя зустріти просто біля плити, на кухні туристичної садиби «Арт-драбина». Не могла відмовити собі у задоволенні взяти інтерв’ю в однієї з Берегинь Буші. І не лише я її найменувала Леді Ді. Знайомтеся. Не пошкодуєте.
«Гомін України» пропонує уривок з інтерв’ю Ольги Дубовик з «бушанською невісткою» Діаною Мальчик.
…
НАШИХ ЧОЛОВІКІВ ВІДПРАВИЛИ НА ФРОНТ, А ЇХНІ – З ПИВКОМ «ПАСІДЄЛІ І УШЛІ»
– Як позначилася широкомасштабна війна на житті бушанців?
– Дуже важко. Найважче, що з села вже «витрусили» всіх чоловіків. Лишилися каліки, інваліди й ті, кому глибоко за 60. Цього не замовчиш. І тут же приїжджають з міст відпочивати молоді чоловіки, які розмовляють російською.
У нас дуже багато «лобасів-переселенців». Я їх так і називаю. Гарні, дужі. З Луганська, Донецька. Їх ніхто не зачіпає, не мобілізує. Розмовляють російською. І дітей своїх не пускають у нашу Бушанську школу, тому що вона україномовна. Знаходять тисячу й одну причину. Репетиторів же ніхто не контролює. Тоді як державну школу – контролюють. Познаходили приватних вчителів для своїх дітей, аби навчали їх російською. Дистанційно. Діти приходять під школу, чекають, поки наші вийдуть на перерву, щоб з ними погратись. Тут для СБУ – непочатий край роботи. Це проблема, що має бути вирішена на державному рівні.
Наші чоловіки пішли захищати всю територію України. Вони ж приїхали в тил разом з чоловіками. Наших відправили на фронт, а їхні з пивком «пасідєлі і ушлі (посиділи і пішли)». І потім ще нарікають, що ми не маємо права їм зауважувати.
Мене часом «заносить». Можу роздути проблему. Але ось ще випадок. Я випускала 9 клас. Ми з дітками склалися та зробили патріотичну арку з блакитних і жовтих надувних кульок. Приходимо на другий день – арку вкрали. Дізналися, хто це зробив. Викликали поліцію. А вони не можуть зрозуміти, що проблема не в грошах, а в тому, що дитина не повинна брати чужого. Кажуть нам: «Вам что, дєнєг жалко? (Вам що, грошей шкода?)»
Рік тому на війні вбили мого хрещеника Максима Швеця. Красивий був – як бог (плаче). Розумний. І от ти дивишся на цих вишкварків «рускоговорящіх»… Мати ростила Максима сама. І от каже: «Іду вулицею у Ямполі і не можу чути це «штокання-какання». За що моя дитина загинула?»
За власним бажанням після 11 класу обрав військову спеціальність. Мати умовляла обрати професію інженера. Не схотів. Відповідав: «Якщо не я, то хто?» Більш ніж порядний. Закінчив Військову академію сухопутних військ імені Сагайдачного у Львові. Дев’ять місяців воював в АТО. А коли почалася велика війна – 14 липня 2022 року загинув.
Був великою надією своєї мами. Один – єдиний. З його батьком вони розійшлася, коли Максиму було 6 років. Мати все своє життя поклала під ноги цій дитині. Виховувала. Вчила. Старалась з усіх сил…
Максим Швець завжди попереду всіх ішов. Тому й загинув. Був керівником підрозділу, але ніколи не стояв за спинами своїх підлеглих. Бо це – кращі з кращих…
І коли на тлі таких подій бачиш байдужість, «гопацульки» астрологів, нумерологів чи російськомовних переселенців, їхню неповагу, то я реально хочу закутати декого в український прапор і душити. Важко це поєднати…
Часом мій чоловік робить мені зауваження, мовляв, тобі більше за всіх треба? А я не стидаюсь. Кажу чесно хитрим переселенцям: ми вас терпіли дуже довго, ніколи нікого не ображаємо. Але правда є правда.
ЯКУ КРАЇНУ ПОБУДУЄМО – ТАКУ МАТИМЕМО
– Пані Діано, а якби Вам дали владу, що Ви б хотіли змінити на краще у нашій державі? І, зокрема, у селі Буша?
– На мою думку, велика помилка, що у нас пишуть різні підручники з історії України. От є підручник одного автора для 11 класу. Я з ним дискутувала. Мені потрібно більше конкретики і власного бачення. Це питання до Міністерства освіти: на новий рівень виводити нашу з вами історію. Маємо не два абзаци про голодомор вивчати чи мати одну годину на тиждень для вивчення історії України. Це – мізер. Тоді як математики – 3-4-5 годин щодня. Математика теж потрібна: розвиває логіку. Але я вважаю, що історії має бути більше. Той автор мене запитав: «Де візьмете години?» Я кажу: «Після уроків наздожену».
Історія не тільки виховує свідомого українця, а дозволяє громадянам у майбутньому не робити помилок у державному будівництві. Якби наші державні мужі, починаючи хоча б з середньої управлінської ланки, гарно вчили історію, таких помилок на сьогоднішній день не було б. Це помилки ще з 1991 року.
Кажемо, що ми довго були під владою московії та 75 років – в радянському союзі. Але вже 32 роки Україна незалежна. Однак половину того, що вороги стерли в народній історичній пам’яті, ми ще не відновили. Чому?
А ще у нас з кожної реформи прагнуть щось покласти собі в кишеню. Корупція – це не проблема сьогоднішнього дня. Зокрема, в судовій і правоохоронній системі.
Треба всім починати з себе. А ми «махаємо» наверх. Чому влада така? Бо ми такі. Хочемо все мати і нічого для того не робити. Вміємо насміятися, обсудити. Якщо почнемо зміни на краще кожен сам із себе – зі своєї порядності, чемності, то нас чекає дуже велике майбутнє. Упевнена в цьому.
Коли я прощалася з Максимом Швецем, – просила у нього: «Вибач, дитино. За наші оті голосування з 90-х років». Бо ми вибрали не того. Якби обрали Чорновола – багато що було б інакше.
Яку країну побудуємо – таку матимемо. Ніхто замість нас цього не зробить. Маємо сподіватися і молитися за те, щоб у нашому суспільстві було більше честі, порядності. Ми на це заслуговуємо. І маємо самі цього досягти. Створити.
Я б хотіла, щоб туризм у Буші й надалі розвивався. Щоб і звичайні люди змогли побудувати собі будиночки біля хати та приймати туристів. А поки що пересічні бушанці не здають власних осель туристам. Це роблять підприємці, які мають бізнес або туристичну компанію.
Хочу, щоб всі у селі були задіяні у туристичній справі. Тоді Буша розвиватиметься. Хтось продавав би молочну продукцію, хтось – домашні яєчка. У нас же мало вже й корів лишилося, бо нема де збувати молоко. А так люди мали б дохід та роботу.
Чого нам у селі не зробити рай? Є чимало приміщень. Приведіть сюди виробництво. Хай люди працюють. Ми, українці, легко навчаємося.
Нас чекає дуже велика робота на різних напрямках. Треба розворушитися і спорудити Українську Державу. Але найперш, що нам треба, – велика, яскрава Перемога. Щоб наші чоловіки, діти, сини і доньки повернулися додому.
«Український інтерес»
