Ґабріелюс Ландсберґіс, ексміністр закордонних справ Литви
Джерело: Substack
Якщо Україна опиниться в ситуації, коли єдиним варіантом стане змиритися з “де-факто” окупацією, — це означатиме, що ПРОГРАЛИ МИ.
Не українці, не через якесь загадкове “так вийшло”, а тому, що роками ми ігнорували попередження, повторювали старі помилки, відкладали рішення на потім і вперто відмовлялися зробити все необхідне, щоб захистити правила й принципи, які забезпечують тривалий мир і добробут. Це — наша поразка.
Ми самі спроєктували цю “де-факто” поразку, а тепер намагаємось удавати, що вона з’явилася нізвідки, і переконувати себе, що зробили все можливе. І ось тепер, у найкращих традиціях “небомбленого” західного повчання, Марк Рютте заявляє, що в довгостроковій перспективі все буде гаразд — як “було гаразд” у країнах Балтії після десятиліть “де-факто” окупації добрим дядьком Сталіним.
За останні роки я чув чимало абсурдних коментарів про свою країну, але цей буквально викликає нудоту. Рютте відверто демонструє, що новий “геніальний” план порятунку України — це просто кинути мільйони людей у чорну діру гноблення, тортур, зґвалтувань, викрадень, убивств та знищення національної ідентичності — “де-факто, але не де-юре”.
А прихильники цього “плану” зберігатимуть кам’яне обличчя, посилаючись на страждання країн Балтії під час окупації як на яскравий приклад, куди Україна мала б із радістю ступити.
У своїй колонці для FT Гідеон Рахман мало що додає до сприйняття світу Рютте:
“Анексія Балтійських країн Радянським Союзом після 1940 року ніколи не була визнана юридично США та більшістю європейських країн. Але це було “фактом життя”, поки зрештою Балтійські країни не відновили незалежність.”
Ой-ой, давайте розберемося.
Окупація не була “фактом життя” — це був факт смерті.
“Зрештою” означає після десятиліть депортацій, вбивств, невпинного терору та насильницьких спроб перетворити всіх на росіян.
“Відновлення незалежності” відбувалося під гусеницями танків Горбачова, у той час як західні лідери благали нас відмовитися від боротьби за свободу.
Тобто… саме цей шлях до миру ми повинні з усмішкою пропонувати Україні? Це ті “славетні” нові гарантії безпеки, які зітруть ганьбу Будапештського меморандуму і дозволять українцям вірити у майбутнє?
Навіть американські посли обговорюють, як країни можуть “заробити” певні території й, отже, нібито “заслуговують” на них. Чи буде параноєю, якщо я замислюся, що ми щойно відчинили двері для того, щоб Росія “де-факто заробила” Нарву та Вільнюс?
