Юрій Щур
21 травня 1974 року на ім’я керівника компартії УССР Щербицького з республіканського КГБ було надіслано листа щодо чергової річниці перепоховання останків Тараса Шевченка. Совєтську спецслужбу турбувало те, що відзначення цієї події останніми роками (кінець 1960-х – початок 1970-х) використовувалося українцями – антисовєтчиками для організації зібрань, мовою КГБ – «провокаційного характеру». Не в останню чергу, й для активізації боротьби проти совєтського режиму.
Співробітники КГБ прозвітували тоді, що у 1972-1973 роки, завдяки роботі компартійних органів та їх «кишенькових» громадських організацій, та здебільшого профілактично-попереджувальним акціям УКГБ по Київській та Черкаській областях, вдалося знизити активність організаторів та активістів поминальних заходів. Не було отримано й даних від аґентів та інформаторів про плани підготовки вшанування пам’яті Шевченка й того ж 1974 року. Разом із тим, кагебістів непокоїло, що на волі залишалися деякі фігуранти справи «Блок»[1] (мова йшла перш за все про дисидентів), їхні однодумці та інші українські активісти. Відповідно, вони могли вчинити спробу організувати мітинґ або біля пам’ятника Шевченку у Києві, або ж на могилі поета у Каневі.
Цьому могли сприяти ще кілька факторів. По перше, 3 травня того ж року на радіохвилях забороненої в ссср радіостанції «Свобода» було прочитано новину-анонс під назвою «Наближається день 22 травня» із закликами організовувати публічні вшанування Шевченка у столиці України. Крім того, помітним було й намагання керівництва ОУН з-за кордону прив’язати день пам’яті Шевченка із днями пам’яті Євгена Коновальця (23 травня) та Симона Петлюри (25 травня), щоби активізувати антисовєтську боротьбу.
Насторожував совєтські органи державної безпеки той факт, що 22 травня до УССР очікувався приїзд 260 іноземних туристів, серед яких мало бути близько 100 українців, які проживали у США та Канаді. Деякі з них, вважалося, могли належати до ОУН й мати завдання проводити того дня акції пам’яті. Відповідно, з урахуванням цих обставин, КГБ УССР вживав заходів, щоб змінити час перебування іноземців у Києві, перенісши на інший день.
Відстежували співробітники КГБ й будь-які наміри жителів України у той чи інший спосіб вшанувати пам’ять Шевченка. Аґентура доповідала, що художник Литвин усім своїм знайомим радив прийти до пам’ятника поету у Києві, оскільки «чим більше влада забороняє, тим більше аґітує проти себе». Інженер тресту «Укравтоматика» Міністерства приладобудування Кібальниченко також висловлював намір покласти квіти до пам’ятника, зауваживши, що ніхто не зможе йому в цьому завадити.
Насторожувала співробітників КГБ також інформація, яку у приватній бесіді висловив електрик готелю «Київ» Рощенко, зокрема те, що «наші хлопці готуються і в цьому році 22 травня біля пам’ятника Шевченку виступлять в масштабах більших, ніж було раніше». Все це були лише окремі моменти, а насправді ж таких фактів фіксувалося більше.
Відповідно, для запобігання усім можливим проявам, що могли відбутися 22 травня, співробітники КГБ посилили контроль за поведінкою та діями фігурантів справи «Блок», що перебували на волі, їх однодумцями, а також активними сіоністами й «іншими антисовєтськими елементами», які, на думку кагебістів, «на ґрунті спільних антисовєтських поглядів й на знак солідарності з українськими націоналістами» можуть взяти участь у вшануванні річниці перепоховання Шевченка.
Було активізовано чекістські заходи із організації суворого контролю за поведінкою 11 груп іноземців, які того дня мали перебувати у Києві, Львові, Тернополі й Чернівцях. До Управлінь КГБ областей було надіслано вказівки про посилення нагляду за тими особами, які перебували на перевірці для недопущення їх виїзду до Києва.
Через ректорат тодішнього Київського державного університету було вирішено питання щодо відміни навчань студентів як денної форми, так і вечірньої задля недопущення акцій у аудиторіях вишу.
Для забезпечення «громадського порядку» біля пам’ятнику Шевченку й у парку 21-23 травня мали здійснюватися спільні оперативні заходи КГБ та МВД силами спеціально виділеного оперативного наряду у кількості 42 особи, серед яких 18 співробітників КГБ й 24 – МВД, серед них у формі – 10. Тих людей, які будуть нести квіти до пам’ятника необхідно було таємно фотографувати, щоб пізніше встановити їх особу. Силами добровільних дружин передбачалося не допустити концентрації людей навколо пам’ятника.
Для керівництва й координації дій наряду було створено оперативний штаб на чолі з заступником голови КГБ генерал-майором Трояком. У Каневі було створено оперативну групу на чолі з заступником начальника УКГБ по Черкаській області.
Того ж дня, як доповідна лягла на стіл Щербицькому, у гуртожитках КДУ було знайдено 15 листівок із закликами прийти 22 травня до пам’ятника Шевченка для відзначення річниці перепоховання. Усі листівки були виготовлені за допомогою саморобного кліше.
Наступного дня, після річниці, 23 травня було підготовлено наступний звіт. Тепер вже за наслідками проведених заходів. Отже, чергування біля пам’ятника Тарасу Шевченку розпочалося із 6-ї ранку. Усі свої дії оперативники обов’язково узгоджували з секретарем міськкому КПУ Наумовим. Особливих змін серед відвідувачів парку зафіксовано не було. Фігуранти справи «Блок» чи інші особи, як на той час перебували під наглядом спецслужб, того дня у парку чи біля пам’ятнику кагебістами не були зафіксовані.
Протягом дня до пам’ятника 18 разів покладали квіти, загальна кількість осіб – 31, серед них 16 чоловіків та 15 жінок. Усіх їх таємно фотографували. Групових покладань квітів та антисовєтських гасел також не фіксувалося. Також не були зафіксовані подібні акції чи дії й на інших місцях – біля пам’ятників Лесі Українці, Івану Франку, на могилі Шевченка у Каневі, тобто там, де вшанування раніше мало місце.
Тим не менш, на 23 травня також було оголошене посилене патрулювання. Совєтська система й далі намагалася боротися із духом справжнього, не відретушованого, Кобзаря. Бо в цьому й була парадоксальність тієї епохи, коли навіть «офіційно визнаний» поет Шевченко, якого комуністичні чиновники позиціонували як ледь не «одного із перших комуністів» для совєтської влади в реальності залишався поетом націоналістичним. Українським, не совєтським.
Юрій Щур, кандидат
історичних наук,
керівник науково-дослідницького проєкту
“Повернута спадщина”
[1] В рамках розробки великої справи (операції) «Блок» співробітники КГБ намагалися відстежувати усі прояви вільнодумства та дисидентства в Україні. Розпочавши ще у 1960-ті роки, вони почали її реалізацію у 1971-1972 роках, коли відбулися масові арешти представників української інтелігенції. Лише 12–14 січня 1972 року співробітники КГБ УССР у Києві та Львові арештували 14 осіб. У цілому, в 1972–1973 рокам піддано арештам близько 87 осіб.
