4 роки російського вторгнення українці сміливо та непохитно давали відсіч російським окупантам. Проте весна 2024 року стала переламною для України: у березні почалася Курська операція, де наші вояки вперше змогли не просто захищатися, а й напасти у відповідь, показавши ворогу власну наступальність та пасіонарність. Ця, вже легендарна офензива, стала першою загальновійськовою операцією на території Росії, в результаті якої Україні вдалося зупинити наступ РФ на Сумщині та Харківщині, повернувши під власний контроль 1 100 кілометрів своїх земель та знищити 62 000 росіян. Операція продовжується і досі всупереч, численним спробам Росії витіснити українські сили, що почалися ще в лютому минулого року. Незважаючи ні на що, дрони ЗСУ і зараз продовжують затято трощити російські позиції на Курському напрямку.
Такий масштабний прорив України змусив росіян вкотре прикривати свої ганебні невдачі улюбленою тактикою-викидами пропаганди. В медіа просторі РФ активно почали поширюватись фейки про те що Україна провалила цю операцію, що українські солдати жорстоко поводилась з місцевими та вбивали мирних жителів. Словом, все те, що роблять самі росіяни намагались навісити нам. Щоб звинуватити Україну хоч у чомусь, Росія навіть вдалась, здавалось, до немислимого- винищення власної інфраструктури та цивільних. Зокрема у російському містечку Суджі, що на Курщині, росіяни використовували тактику “випаленої землі’’-намагались артилерією та авіабомбами витіснити ЗСУ ціною життів власних громадян, стераючи все на своєму шляху. Але і цього їм здавалось замало. У лютому минулого року російська авіація скинула керовану авіабомбу на будівлю колишнього інтернату в Суджі. На той момент там перебували близько 120 цивільних, переважно похилого віку, які чекали на евакуацію. За даними української сторони, загинули щонайменше 4 людини, а ще 84 вдалося врятувати з-під завалів. А в березні того ж року, під час боїв навколо газовимірювальної станції «Суджа» , росіяни навмисно обстрілювали станцію. І все для того щоб звинуватити Київ у цих звірствах.
Та правду не поховати ні під завалами зруйнованих будинків, ні під понівеченими тілами цивільних, адже за неї боряться сотні людей. Зокрема завдяки зусиллям журналістів, як українських так і іноземних, котрі сміливо йшли і йдуть у самий вир війни, аби показати світу що насправді криється за російськими військовими міфами.
Одним із їх чисельного фронту є ірландський журналіст Кейлин Робертсон. Він працює над репортажами з українського поля бою ще з 2023 року, прагнучи показати справжнє обличчя “руского міра’’. У березні 2025 Робертсон побував зокрема і у Суджі, за що був навіть засуджений у РФ та доданий до списку міжнародного розшуку. Офіційна причина-незаконенний перетин російського кордону. Фактична-висвітлення жорсткої правди про те чим живе поруйноване власними солдатами місто.
“Путін не хоче щоб усі знали: поки Росія намагалась взяти Київ за три дні, через три роки вона почала бомбити власні міста “ – починає свій репортаж із Суджі Робертсон.
Без паспорта і без дозволу, під обстрілами російських дронів, журналіст перетнув кордон з РФ, із Сум до Курщини, щоб на власні очі побачити ціну російської брехні.
Дорога до Суджі була швидкою – мусила бути, адже найменше зволікання означало ризик потрапити під ворожий обстріл. Детектор дронів сповіщав тривогу усю поїздку Робертсона з українськими військовими до міста, а їм назустріч лився безперестанний потік понівечної техніки, яка тягнула за собою шлейф їдкого чорного диму. Цим же димом зустріла приїжджих і сама Суджа, мало не оточена на той момент російськими танками. Зруйнований росіянами старий магазин і квола аптека при дорозі-перші свідки військових злочинів РФ у місті. Далі-більше.
Відправившись углиб ворожої території, Робертсон, разом з нашими військовими, знайшли прихисток від російських атак у покинутому супермаркеті-також напівзруйнованому росіянами. Під час розвідки виявилось, що купка місцевих жителів похилого віку “грабує’’ другий поверх, шукаючи під завалами хоч якусь корисну утвар для себе і своїх осель- хто хапав одяг, хто побутову техніку. Кажуть-для них це звична рутина після того як були полишені їх же “захисниками’’ (от тобі і маєш “рускіє сваїх нє брасают!’’). І підмога прийшла якраз з українського боку-пенсіонери відкрито говорили, що регулярно отримують допомогу, зокрема і провіант, від бійців ЗСУ. Звісно, після таких зізнань новинні фейки РФ розбиваються дощенту і уже на середині репортажу стає зрозуміло що саме так боягузливо прагне приховати Росія – системну жорстокість і нехлюйство не тільки до чужих, але й до своїх.
По дорозі назад, в Україну, на вулицях Суджі Робертсон бачив ще чимало цивільних, котрі також несли по домівках допомогу від українців. Люди повільно ходили вулицями посірілого від диму міста, очевидно вже звиклі до російських обстрілів.
“Таке враження що їх не тривожить війна’’ – зауважив Робертсон, побачивши двійко підлітків які проїжджались обабіч дороги на велосипедах. Навіть більшість інфраструктури міста тоді ще стояла неушкодженою, адже українські військові її не чіпали.
Та вже за кілька місяців після цього репортажу Росія обстріляє Суджу, щоб у чергове перекласти фальшиву провину на Україну, а ще цілі у репортажі Робертсона будинки перетворяться на руїну.
І навіть під час зйомки відео Росія вже нагадала репортеру, що будь який спокій у війні з нею є оманливим та короткочасним. Буквально за кілька секунд до того як журналіст з командою досягли українського блокпосту, надійшло повідомлення, що в нього влучила російська ракета. Довелося обрізати шлях, щоб швидше повернутися додому-до того як ворог атакує ще раз.
От як насправді воює друга армія світу – не військовою тактикою та стратегією, а підступом і сліпою жортокістю.
“Росія намагається переписати історію, бо боїться щоб світ дізнався правду. А правда в тому, що російська імперія розсипається просто зараз’’– наголошує Робертсон.
Журналіст і зараз невтомно працює над репортажами з України і викриттям російських військових злочинів.
На запрошення фундації Будучність 21 лютого Робертсон приїде у Торонто, до Old Mill, в рамках благодійної акції “Незламні Серця’’, щоб розказати про війну з Росією, котру бачив на власні очі та заохотити канадську громаду підтримати українських захисників.
Олександра Чорна
Фото: «Радіо Свобода», Укрінформ
