Майже 80 років тому, а точніше 16 квітня 1946 року, у Мюнхені відбувся І Конґрес Антибольшевицького Блоку Народів. У рамках цієї події була прийнята Декларація АБН, яка стала програмовим маніфестом організації на десятки років боротьби за свободу народів. У документі чітко окреслено основні напрямні діяльності АБН щодо протистояння з большевизмом та іншими проявами московського імперіалізму. Декларація визнавала законне право на боротьбу за незалежність та державність усіх поневолених, на той час, народів: українців, білорусів, литовців, грузинів, калмиків, татар, башкортів, чеченців та ін.
16 квітня цього року у Вашинґтоні було проведено Х Форум вільних народів постросії на тему: «Розпад росії та політика Заходу». Учасники Форуму закликали США та союзників підтримати Україну в боротьбі проти «російської геноцидної війни» до повної перемоги України та деокупації всіх українських територій.
На завершення Форуму була прийнята «Вашинґтонська Декларація», у якій представники поневолених народів наголосили, що лише повна перемога України зможе принести свободу усім поневоленим народам. «Тому всі форми допомоги – військова, фінансова, дипломатична, інформаційна та матеріальна – мають бути надані Україні у боротьбі за міжнародне право, мир, свободу, не лише у повному обсязі, але і без затримок та перерв, спричинених бюрократичними процедурами, які прямо сприяють продовженню московського мілітаризму та імперської експансії», – наголошується в Декларації.
І хоча між прийнятими документами пролягли десятиліття, і у них відображено виклики своїх епох, ці Декларації мають дуже багато спільного, адже, ґлобально, не змінилися ні виклики, ні ворог – московський імперіалізм, який лише поміняв большевицький камуфляж на z-рашистський.
Розвал більшовицької «тюрми народів» у 1991 році приніс незалежність українцям та іншим республікам ссср, але залишаються під кремлівським гнітом ще десятки вільнолюбивих народів. Сьогодні їхні представники дивляться на Україну та її союзників, як на опору у боротьбі за свободу. У далекому 1946 році творці і очільники АБН осмислено проектували цю особливу роль України, окреслюючи у Мюнхенській Декларації рамки майбутнього блоку вільних народів, одним із ключових засновників якого мала б стати вільна Україна, будучи ґарантом справедливості і безпеки.
Іншим важливим українським фактором визначався досвід національно-визвольної боротьби ОУН та УПА. Цей досвід залишається актуальним і через вісім десятків років, адже учасники Форуму у Вашинґтоні активно обговорювали питання звільнення своїх народів від російського колоніального панування. Вони вважають, що для досягнення цієї мети підходять різні методи – від мирних протестів – до збройної боротьби.
Лідери визвольних рухів закликали усіх прихильників свободи та незалежності налагоджувати між собою якнайтісніші зв’язки, створювати громадські спілки та організації, а також партизанські з’єднання, щоб звільнитися від панування московської імперії.
У Декларації І Конґресу АБН підкреслювалося, що «фактором політично-мілітарної сили і аванґардом визвольної революції народів АБН вважає революційні політичні організації поневолених народів і революційні повстанські армії цих народів». Сьогодні ядра цих визвольних збройних сил формуються саме у складі українського війська: батальйон ім. Джохара Дудаєва, батальйон ім. Шейха Мансура, полк ім. Кастуся Калиновського, Сибірський батальйон. Усі ці військові підрозділи і є прототипами майбутніх повстанських армій чеченців, інгушів, білорусів, якутів, бурятів та ін.
Символічно, що учасниками Х Форуму вільних народів постросії у Вашинґтоні стали провідні діячі АБН. Зокрема, Форум відвідав голова Організації Українських Націоналістів (бандерівців) і Президент Антиімперського Блоку Народів Олег Медуниця, який на той час перебував на американському терені із робочим візитом, основна частина програми якого передбачала, власне, розбудову антиімперського фронту.
Дуже важливо на сучасному етапі боротьби не лише налагодити горизонтальні комунікації між учасниками антикремлівського руху, але й звірити свої плани із дороговказами попередників. Можна констатувати, що підсумкові документи обох конференцій від 16 квітня: у Мюнхені в 1946 році та у Вашинґтоні у 2024 році, витворені на одній основі, а принцип «Свобода народам! Свобода людині!» залишається визначальним на шляху до остаточної ліквідації імперії зла.
Олег Вітвіцький, УІС
