Лідія М. Василин
Український хор «Дніпро» міста Едмонтону представив захоплюючий концерт українських народних та обрядових пісень 8 червня 2024 р. у «West End Christian Reformed Church». Програма під назвою «На хвилях Дніпра» поєднувала старші і новіші твори, які прекрасно показали розмаїття та багатство української народної музики.
Хор «Дніпро» — найстарший український хор в Едмонтоні, який вже сімдесят років працює на культурній ниві. За тих сім десятиліть у хорі співало понад 400 хористів, хор виконав сотні концертів, поставив опери, брав участь у музичних фестивалях і конкурсах, виступав по радіо й телебаченні, видав одинадцять записів і виступав за кордоном. Неможливо уявити українського культурного життя в Едмонтоні без хору «Дніпро». Теперішня дириґентка і мистецький керівник Ірена Шмігельська – лише третя особа на цій посаді. Це свідчить про те, що хор «Дніпро» збудований на ідейній основі та візії свого основоположника і першого мистецького керівника Романа Солтикевича, ще у далекому 1953 році. Другою дириґенткою і мистецьким керівником була Марія Дитиняк — від 1976 до 2011 рр.
Вечір був присвячений довголітній хористці «Дніпра» Любі Федущак, яка упокоїлася на початку 2024 року. Люба тридцять років була відданою та улюбленою учасницею хору і тринадцять років була головою хору. Її родина зі Саскачевану була на концерті, до якого Люба приготовлялася перед своєю смертю. Сузана Романюк виступила зі зворушливим спогадом про Любу.
Точки програми були зорганізовані частинами, які відображали культурні теми. Кожну частину представив інший член хору коротким описом про пісні. Молитва до Пресвятої Богородиці, уривок з ориґінальної епічної поеми Тараса Шевченка «Марія» розпочала програму і була майстерно виконана з Майклом Баклером, як солістом.
Наступна частина була несподіванкою, бо хор виконав мелодії зимового циклу. Хоч дуже незвично чути різдвяні мелодії у червні, щедрівки передавали побажання доброї долі, здоров’я та гарних врожаїв. Неповторні звуки «Щедрика» — українського подарунка для святкового репертуару — показали, чому ця мелодія має світову привабливість.
Оскільки український народ знову переносить жорстоку війну, добре, що були включені твори, присвячені патріотизму та стійкості українського народу. Тепер вже добре відому і жалісну «Пливе кача» виконали чоловіки хору «Дніпро» з солістом, басом Майклом Баклером. Вони зібралися в коло на сцені, ніби стояли навколо могили, прощаючись із любою особою, яка загинула на війні. Теплі, глибокі чоловічі голоси пасували до цієї скорботної мелодії, яка стала неофіційним гимном нинішньої війни.
До циклу весільних пісень увійшли три мелодії одного з найвидатніших сучасних українських композиторів Мирослава Скорика. Ми сподіваємося, що весільні пісні повинні бути веселі, але мелодії Скорика звучали сумно, бо висловлювали смуток молодої нареченої-сироти, яка виходить заміж далеко від рідного краю та без родини. У цій частині солістка сопрано Соломія Голяк зворушливо виступила, і до неї приєднався не менш міцний сольний виступ тенора Романа Коновальця.
Обрядові мелодії пов’язані зі святом Купала зі своїм міфічним корінням у поганських традиціях дохристиянської України були наступною частиною. Перша пісня «На свято Купала», в обробці Леопольда Ященка, нагадувала унікальні звуки популярного на той час українського гурту «Кобза» 1970-х років. Першу половину концерту завершив спільний виступ хору і танцювального ансамблю «Vinok Worldance» під керівництвом Ліани Козяк (хористка). Танцюристи Кейті Калверлі, Таїса Корсаро, Адріана Козяк Картер і Труус Верклі виконали ніжний танець, під мелодію українського композитора ХХ століття Ігоря Шамо з його хорової опери «Ятранські ігри».
Після перерви друга половина концерту показала різноманітність хору з чотирма короткими частинами улюблених народних і любовних пісень. Аранжували ці народні мелодії великі українські композитори, такі як Олександер Кошиць, Микола Лисенко, Анатолій Кос-Анатольський та Микола Леонтович, а також сучасні композитори й аранжувальники ХХ сторіччя, зокрема Григорій Верета, Володимир Зубицький, Андрій Кушніренко, Григорій Верьовка, Віктор Грицишин, Олександер Бондаренко, Анатолій Авдієвський та Євген Козак.
Ці пісні викликали приємні спогади про давно вивчені мелодії, які співали наші батьки, діди та бабусі або на громадських імпрезах чи біля таборової ватри на молодіжних літніх таборах. Чоловіки хору знов зібралися окремо і гарно виконали тужливу пісню «Взяв би я бандуру». До деяких пісень ручний барабан додавав ритму. У пісні «Дримба» хористи цікаво відтворили звуки української дримби-арфи. Знайомі пісні, які розповідають про любов, пошуки чоловіка, небажаних залицяльників і вічне кохання були виконані жіночим хором. У цій частині блискуче виступили зі сольо Фіона Курилович та Соломія Голяк. Особливо цікава була грайливо жартівлива пісня «Прийшла кума до кумоньки».
Вибір пісень та порядок виконання були спрямовані на максимальний вплив на слухача. Це вдалося, оскільки у кінцевій частині прозвучали знайомі ліричні народні пісні, улюблені мелодії, які радісно завершили програму. Тут прекрасне сольо альта Анни Завийбороди та тенора Романа Коновальця залишаться в пам’яті.
В загальному було багато знайомих мелодій, деякі були давні, інші більше сучасні. Кожна пісня в програмі була немов маленькою несподіванкою, яка викликала очікування і дарувала насолоду.
Прекрасний супровід протягом усього концерту забезпечувала дуже талановита учасниця хору «Дніпро» Ірена Тарнавська, яка є головною акомпаніаторкою хору з 1976 року. Її гра виглядала легкою та чудово підтримувала хор, і через це вона є невід’ємною частиною хору «Дніпро».
Хор «Дніпро» знову показав свою відданість збереженню української культури та підтримці українського народу, запропонувавши дуже гарну ориґінальну картину для розиграшу і зібрані фонди призначені Канадсько-Українській Фундації. Творець картини і хористка Анна Завийборода родом з Полтавщини. Її драматична картина прикрасила усі рекламні матеріалі до концерту. За її словами, «Шквал бурхливих хвиль вказує на глибокі та могучі води Дніпра, а енерґія хвиль символізує величну та чудову нашу культуру, повну життя у наших серцях і душах, навіть тоді, коли ми далеко від дому. Я вибрала вогнистий жовтий колір для небес, тому що вірю, що ясне сонце знову буде сяяти над моєю вільною та мирною Україною!».
Змістовне заключне слово мала художній керівник і дириґентка хору «Дніпро» Ірена Шмігельська, яке висвітлює вічне, життєдайне місце народної музики в українській культурі. Вона сказала: «Українська народна пісня – це істинне диво. Яку могутню силу вона таїть у собі! Минають століття – на зміну одному поколінню приходить інше, змінюються обставини, перспективи, суспільство, нищівні війни та голод потрясають світ. Проте, народна пісня залишається, і крізь усі нещастя, перешкоди, пристосування, вона несе свою первозданну чарівність, вічно квітучу молодість і огортає кожного, наче обійми нашої Матері-України. Милозвучна українська народна пісня – це душа її народу. Серце і голос цих старовинних мелодій говорять світові навіть у сьогоднішній час».
Присутні на концерті були одушевлені. Орест Солтикевич висловив задоволення з концерту і назвав дві речі, які його вразили. Перше — «…багато молодих голосів у хорі, а це міняє звук хору і міняє на краще. Друге — це баланс між новими творами і старшими, добре знаними творами. «Дніпро» — найстарший хор, який існує в Едмонтоні і вже довший час є вагомою творчою одиницею в нашій громаді. Він є стандартом формального класичного українського хору». Будучи сином Романа Солтикевича, основоположника цього хору, Орест вірить, що його батько був би задоволений цим концертом і сьогоднішнім хором, який зберігає його візію.
Хористка та художниця Анна Завийборода була дуже рада виступати на концерті та щаслива «бути частиною групи, яка нагадує людям про їхню культуру, навіть якщо вони знаходяться на іншому кінці світу». Вона тепло висловилася про свій досвід з хором і була дуже задоволена «позитивною реакцією, яку вона могла побачити на обличчях глядачів і в розмовах після виступу».
Пастор Олександр Лущик сказав, що він вдячний організаторам, які постаралися, щоб слухачі розкривали українську культури з усіх куточків України. «Приємно побачити, що й після 70-ти років хор зберіг думки і цілі засновника, і доносить до суспільства українську культуру і традиції. Мене вразило, що на лицях хористів видно, що вони вкладають серце у свій спів і роблять це для збереження української культури. Дуже приємно, що до складу хору входять українці та не-українці і є канадці українського походження та новоприбулі. Ця інтеґрація дуже допомагає емоційно адаптуватися до життя в Канаді».
Нехай український хор «Дніпро» з Едмонтону успішно працює ще багато десятиліть, так як безсмертні хвилі його тезки – Дніпра!
Лідія М. Василин,
Ліґа Українок Канади,
відділ в Едмонтоні
Фото: ІВАН ГУК
