Всі вже розібрали “по кісточках” результати саміту НАТО у Вільнюсі. Звісно, стосовно нас — України. Є ще одна тема, яка матиме визначальний вплив на нас — розблокування приєднання Швеції. Само собою через посилення північного фланґу НАТО. Але ще більше через гру Президента Туреччини Ердогана. Очевидно, що йдеться не просто про розблокування поставок американцями F-16 для Туреччини. У майбутньому наявність цих літаків у нас і Туреччини із здатністю їх модернізації зроблять контроль НАТО над Чорним морем значно більш ефективним. Але Ердоган не випадково почав говорити про поновлення переговорів з Євросоюзом про вступ — як своєрідну компенсацію на згоду на членство Швеції в НАТО.
ЄС не може собі уявити приєднання Туреччини — великої мусульманської країни. Щонайменше сьогодні. Ердоган це добре знає і хоче отримати особливе, у буквальному сенсі “привілейоване” ставлення з боку ЄС і стати унікальною країною, що є “своєю” і для Заходу і для неЗаходу. Так само, як він наразі намагається стати унікальним посередником між Заходом та путінським режимом. Ми маємо не просто звикнути до Туреччини, яка і прагматично і стратегічно не буде однозначно вибирати між рф та Заходом або наприклад Китаєм та Заходом. Ми маємо навчитися це використовувати, коли це для нас вигідно, і впливати, коли це підсилює рф. І навіть більше — тиск Туреччини на ЄС викличе нову хвилю дискусій, чим є і чим не є Європа. І цю дискусію ми обов’язково маємо використати для прискорення нашого вступу в ЄС. Бути одночасно аванґардом і кордоном Європи складно і небезпечно, але Європа в цьому зацікавлена. Цей шанс не можна змарнувати.
Павло Клімкін, колишній міністр
закордонних справ України
