Чому я не сумніваюся в нашій перемозі? Бо є надважлива і далеко не всім зрозуміла причина. Ми дуже добре знаємо нашого ворога, а він нас не знає від слова “зовсім”. Неможливо перемогти народ, якого не знаєш і не розумієш. Американці зі своїми авіаносцями й 500 військовими базами постійно влипали з цієї причини в один і той же коровʼячий коржик.
І московити влипали: з японцями в 1904, з німцями у 1917, з фінами у 1939 … Та й з нашими воїнами УПА теж – не перемогли, змушені були після смерті сталіна піти на “амністію” бійців національного спротиву. Не перемогли імперці й чехів у 1968-му, а зробили навіки найбільш послідовними недругами.
З ганьбою виповзли після 10 років стрільби по горах з Афганістану… Не перемогли у Сирії, врешті-решт, змушені останню військову базу у Середземному морі закривати.
московити живуть казками, анекдотами, мітами. Вони досі не наважилися навіть архіви повідкривати про свою історію і про своє справжнє минуле. А ми відкрили. Надрукували. Зрозуміли і затямили: поруч з нами живе страшний, вічно злий і голодний звір. Але… звір не дуже розумний. Продажний. Жаднючий. Звір, який не цінує розумних і талановитих, винахідливих й ініціативних. Тому у цього Колоса ноги завжди з глини. Наторгує нафтодоляри, підмаже ті глинюки, набере каменюк у руки і знову пре на сусіда.
Держави, які дбають про свою безпеку і майбутнє, дбають про освіту, обізнаність, поінформованість своїх громадян. Великі гроші вкладають у розвідувальні служби, щоб знати і бачити загрози, розуміти слабкі і сильні сторони потенційних ворогів. На росії все навпаки – культ невігластва, незнайства і мітотворчості. Тільки зовні хтось їм може дати лекцію істини. І цього разу цим вчителем будемо ми.
Віктор Лешик,
«Хвиля Десни»
