Сергій Гуцалюк
Слухай уважно, друже. Бо це – не просто історія. Це – наш біль. Це – наша пам’ять. Це – наша правда. Ми з тобою – остання лінія. І якщо ми не станемо до бою – ніхто інший не стане.
На початку двадцятого століття наші прадіди мали вибір. Йшлося про все: чи буде Україна жити, чи її розтопчуть. Була армія УНР. Були полки, готові боротися за свободу. Але багато хто не пішов.
Вони повірили московським брехунам – більшовикам. Ті казали: «Не треба війни, не треба крові, ми принесемо мир, рівність, братерство». І багато хто повірив.
І що отримала Україна?
У тридцятих роках – Голодомор. Села вимерли. Люди пухли з голоду. Мати не могла нагодувати дитину. Батько обирав між смертю і жменькою гнилої картоплі. Дехто збожеволів настільки, що їв власних дітей.
Оце і був їхній «мир» від москви. Оце і була «рівність» – усі рівні перед смертю від голоду.
А ті, хто вижив, тих, кого не відправили на Соловки чи в Сибір, чекала нова біда. Війна між Сталіним і Гітлером. Дві імперії, дві машини смерті зійшлися на нашій землі. І українців погнали на фронт. Не за свій інтерес, не за свою свободу. Примус. Репресії. Куля в спину від заградзагонів, якщо відступиш. Просто гарматне м’ясо.
Вони знову забрали в нас право вибору. І знову ми заплатили кров’ю.
А тепер подивися навколо. Сьогодні той самий ворог знову тут. Той самий брудний чобіт топче нашу землю. Та сама рука тягнеться, щоб вкрасти у нас мову, землю, життя.
Але тепер усе інакше. Ми пам’ятаємо, що буває, коли вірити ворогу. Ми пам’ятаємо ціну байдужості.
Сьогодні кожен воїн – на вагу золота. Кожна пара рук, кожне серце, кожна голова, готова думати і діяти – безцінні.
Без тебе війна не закінчиться. Без тебе – нас буде менше. Без тебе – буде важче. Приєднуйся, друже. Не чекай, поки ворог прийде під твоє вікно. Не думай, що «якось воно буде». Бо ми вже знаємо, як воно буде, коли нічого не робити.
Спочатку вони вкрадуть – твою культуру, потім – мову. Потім – твою роботу, твою свободу. Потім – твою родину. А далі… твій хліб, твою воду, твоє життя.
Це не перебільшення. Це – наша історія. Історія, яка б’є у двері вже сьогодні.
Ми або напишемо нову сторінку – сторінку перемоги, або нам знову напишуть її… кров’ю і кайданами.
Кожен з нас – фортеця. Кожен з нас – стіна, об яку ворог має розбитися. Ми не маємо права відступити. Ми не маємо права сказати: «Це не моя війна». Бо це війна за все. За твоє ім’я. За твоє місто. За твою дитину.
Війна – вже тут. І питання не в тому, чи готовий ти воювати. Питання в тому – чи готовий ти жити рабом, якщо не станеш. Кожен день, коли ти не з нами – це день, коли ворог сильнішає.
Встань поряд. Тримайся. Бийся!
Кожен з нас – фортеця. Разом – ми Україна. Разом – ми непереможні!
